Після того, що мені розповіла наша сусідка, я вирішила кардинально змінити свої методи виховання сина.

0
50

Я одружена і у нас росте маленький карапуз. Ми живемо в маленькому містечку, де майже всі знають одне одного. Так ось ця історія буде про літню жінку та її сина, які колись переїхали до нашої оселі. Я вирішила познайомитися з нею та запросила її у гості. Тому що, як кажуть: «Хороший сусід кращий за далекого родича». Її звали Людмила, і вона була вже на пенсії, їй було сімдесят два роки. Вони переїхали до нас, бо гірське повітря було дуже корисне її синові. Так як у нього були проблеми з диханням – бронхіальна астма. І після чергового ускладнення, лікарі рекомендували йому пожити хоча б трохи там, де чисте та насичене киснем повітря. Вона дуже любила дітей, тож поки говорила зі мною, постійно гралася з моїм сином. Жінка була дуже приємна та мила.

Ми так перейнялися симпатією один до одного, що вона в перший же день вирішила поділитися зі мною про наболіле. Справа в тому, що Людмила народила свого сина досить пізно. Їй було тоді тридцять п’ять років. Тому вона дуже його балувала, душі не чула в довгоочікуваному спадкоємці і потурала йому абсолютно в усьому. Чоловік Людмили пішов із життя, бо тяжко хворів, а син був тоді ще зовсім маленький. Вона виростила хлопчика поодинці. І, мабуть, через це вона грішила гіперопікою. Її син ніколи не був одружений, і він практично не мав серйозних стосунків. Але Людмила не хвилювалася за сина і думала, що всьому свого часу, отже, ще не знайшлася жінка, яка б йому підійшла. Але коли Олексію виповнилося тридцять сім років, Людмила вирішила серйозно поговорити з ним про це. І була дуже здивована міркуваннями сина.

Олександр спокійно відповів, що він швидше за все ніколи не одружуватися і щоб вона даремно не сподівалася, що в неї будуть онуки. Він натякнув їй, що у всьому винне її виховання.Мовляв, вона несвідомо зробила з нього інфантильну людину. – Я звик жити на всьому готовому. Жодна жінка не захоче стати для мене другою мамою. Заявив її син. До того ж додав, що його все влаштовує, і він задоволений усім. Сказав, що вже пізно змінюватись для чужої людини, тож шлюб йому ні до чого. — Мам повір, мені ніхто не потрібний, крім тебе! Виходить, що Людмила не змогла виховати у ньому найголовнішого: бути чоловіком! З її розповіді я винесла собі урок, що іноді материнська любов здатна як оберігати своє чадо, а й заважати йому у розвитку самостійної особистості. Тому я трохи змінила свій погляд на повстання сина та вдячна Людмилі, що вона поділилася зі мною цією історією.