Чоловік не приїхав за Ларисою до полоrового будинку. Вона вже місця собі не знаходила, доки не пролунав дзвінок з іншої ліkарні.

0
98

Лариса лежала обличчям до стіни та nлакала. -Ти чого, здуріла? Плакати через чоловіків? Вони того не варті! Опам’ятайся! -Мій Ванька вартий. Знаєш, він який… -Який же? — Каті навіть стало цікаво. -Ой, Ти не зрозумієш. Он у тебе, єдина турбота, мило сопить у ліжечку,- і Лариса кивнула у бік родової палати. — Де він пропадає? Я вже всіх обдзвонила. А Ванечки все немає. — Нефьодова, тобі додому не пора. Мені ж вбиратися треба – єхидно запитала прибиральниця. -А мене ніхто не забирає, — Лариса вже не могла стримувати сл із. Але ось він – довгоочікуваний дзвінок від чоловіка! -Але, Ваня, це ти? Ти де? Як у ліkарні! Їду — Лариса схопилася з ліжка, але незабаром знову прийшла до тями, почувши в трубці незнайомий голос.

-Ви хто? У якому сенсі — кувиркався? Не розумію вас. Лариса сіла на ліжко та уважно слухала… Вона підійшла до вікна, сумно розвела руками. Сусідки по палаті навіть перестали збирати речі, і мовчки дивилися на жінку. -Розказуй вже, що трапилося? -От, ти камінь! Він кувиркається, а ти навіть виду не подаєш — не відставали сусідки. Але Лариса нічого не хотіла чути. -Мама привіт. Ти вже знаєш? Так, він у ліkарні. З татом приїдете? Добре, чекаю на вас – Лариса поклала телефон на тумбочку і почала збирати речі. Породіллі вийшли з палати всі разом. Сміялися та посміхалися, обмінювалися контактами. По Ларису, як і обіцяли, приїхали батьки. Усі розійшлися додому. Кожна нова мама була настільки щаслива, що навіть забули дізнатися, що ж сталося з Ванечкою. Завтра вони про це навіть не згадають.