Аліса сиділа на лавочці в парку і з насолодою їла морозиво. Раптом із кущів пролунав дзвінок телефону. Тоді вона й уявити не могла, що той дзвінок змінить її життя.

0
41

Дівчина озирнулася, але за лавкою нікого не було. А телефон у кущах продовжував дзвонити. Аліса встала з лавочки і, зітхнувши, полізла в кущі, шукаючи джерела звуку. Нарешті вона намацала в траві вібруючий апарат, вилізла з кущів, але дзвонити він уже перестав. На щастя, телефон не мав пароля, тому Аліса відкрила пропущені виклики та побачила, що дзвонив якийсь Паша. Дівчина набрала номер, їй одразу відповів молодий хлопець. — Доброго дня! – сказала Аліса, – я знайшла ваш телефон, у парку, у кущах. – Ой, дякую, що передзвонили – радісно вигукнув хлопець, – це телефон моєї бабусі, вона вранці гуляла у парку, і їй стало погано з серцем; перехожі викликали швидку, а телефон мабуть у метушні втратили. Дівчина, люба, ви можете відвезти телефон моєї бабусі до лі карні; я, на жаль, зараз у іншому місті, мені про все розповів лі кар, – попросив Павло.

Аліса трохи задумалася, але вирішила погодитись. Паша докладно пояснив, куди везти телефон. Коли дівчина приїхала до лі карні, медсестра чомусь вирішила, що вона внучка пацієнтки Місячної та провела Алісу прямо до палати. На ліжку лежала маленька, худенька і дуже бліда бабуся. Вона подивилася на Алісу і запитала: – А де Паша? — Паша у відрядженні, — сказала Аліса, — я вам телефон привезла, ви втратили. Аліса поклала телефон на тумбочку ближче до бабусі. Бабуся слабо посміхнулася. — Я піду, — сказала Аліса. — Дитино, а ти дівчина Паші, — раптом спитала бабуся, — ви гарна пара. — Ні, — почервоніла Аліса, — я просто знайшла телефон і зателефонувала до Вашого онука. — Добре, йди, — трохи ображено сказала бабуся. Медсестра на виході запитала Алісу телефон, і дівчина продиктувала його, сама не знаючи навіщо. Наступного дня Аліса сиділа на парі в університеті, як раптом у неї задзвонив телефон. Дзвонив лі кар із лі карні та попросив її приїхати, бо пац ієнтці стало гірше; треба її доглядати, а медсестер не вистачає.

Аліса спробувала відмовитися і пояснити, що вона не родичка, але лік ар уже поклав слухавку. Після лекцій Аліса поїхала до лік арні, щоб таки пояснити, що вона не родичка Місячної, але, пройшовши до палати і побачивши нещасну стареньку, вирішила залишитися. Три доби дівчина просиділа біля ліжка тяжкохворої жінки і виконувала всі вказівки лік аря. На четверту добу бабусі стало краще, а Аліса була зовсім вимотана і поїхала додому. Наступного ранку Аліса знову поїхала до лік арні дізнатися, як справи її підопічної, і дізналася, що приїхав Паша. Вона увійшла до палати і побачила дуже симпатичного хлопця біля ліжка бабусі Клави. Побачивши Алісу, він схопився, підбіг до неї і гаряче обійняв її. – Я не знаю, як вам віддячити: ви стільки зробили для нас із бабусею, – вигукнув Паша. — Нічого, я просто допомагала бабусі, мені її шкода стало, — пробурмотіла, почервонівши, Аліса. — І все-таки я хочу Вам віддячити; ходімо ввечері до кафе чи кіно, – запропонував Паша, – не відмовляйтеся, будь ласка. Аліса трохи подумала та погодилася. Паша радісно застрибав на місці, що дуже зворушило Алісу. А бабуся Клава радісно дивилася на них і хитала головою.