Моя дівчина сказала мені, що таких, як я, не люблять. У відповідь на це я відвіз її за місто і наказав вийти з машини

0
129

Свою майбутню наречену я вперше побачив за містом. Спочатку я подумав, що вона дуже довго йшла звідкись у напрямку до міста. Вона відразу мені сподобалася, незважаючи на неймовірно втом лений вигляд. Познайомилися, запропонував підвести. Коли доїхали до місця, обмінялися телефонами. У той день ми закохалися один в одного. Принаймні, мені так здавалося. Зустрічалися кілька місяців, вирішили з’їхатися. На початковому етапі все було добре. Я обожнював ці відносини. Але Іра до всього ставилася з настороженістю. Стало зрозуміло: на її душі важкий тяrар.

Одного вечора вона сама запропонувала розповісти мені все те, що му чило її всі ці місяці і не давало спокою. — Зрозумій, ти хороший чоловік, і навіть відмінний. Але таких, як ти, не люблять. Я зійшлася з тобою тільки з однією метою: забути Андрія. — А кого люблять? Мер зотників? — Повір, що так. А ти навіть голос на мене не разу не підвищив. Мені навіть оrидно. Мої нер ви не витримали: я взяв її за волосся і заштовхав в машину. Поїхали у напрямку до виїзду з міста. — Ти що твориш, rанчірка? Вирішив до Андрія мене відвезти. — Ні, скоро сама все дізнаєшся.

Незабаром ми під’їхали до того місця, де я вперше її побачив. Наказав їй вийти з машини. Звісно, все це стало для неї несподіванкою, але я твердо стояв на своєму… Можливо, хтось скаже, що вчинив надмірно rрубо. Ось тільки постраж дав найбільше саме я. Після цих відносин я став таким мер зотником, що навіть той Андрій мені позаз дрить. Міняю дівчат щотижня, але є одне але: досі люблю тільки Іру-дівчину, яка роз била мою доброту.