Мабуть, це оповідання треба почати з того, що я завжди був при вазі. У дитячому садку я завжди грав або сонце, тому що з однією жовтою майкою я вже нагадував повне кругле, вірніше, кулясте сонце, або грав роль дорослої людини, тому що на тлі інших діточок, які як на з ло завжди недої дали, я виглядав реально дорослою людиною. Значить, працюю на іншому кінці міста. Повертаюся додому в годину пік, коли ні зітхнути, ні пернути. В черговий раз я насилу втиснувся у вагон метро. Усі вагони були більш ніж переповнені. Задзвичайно, у цей час усі вто млені, знемо жені, мріють швидше дістатися додому. Але я винуватець.
Серед таких людей я взагалі випромінюю світло, добро та позитив. Поки я їду до своєї станції, Я люблю аналізувати людей, що притиснулися до мене, або людей на дальньому кінці вагона. Знаєте, щоразу я запевняюсь у правдивості фрази «Метро – цитадель пох мурості». Багатьом навіть здається, що я будую очі просто тім, хто виділяюся в натовпі своєю усмішкою і блискучими очима. Це було коротке обведення до моєї історії. Ах так. Якимось магічним чином я заходжу у вагон. Там все звично, але цього разу мені трохи пощастило: поряд стояли гарні дівчата, одна з яких явно загравала зі мною очі. Того дня я вперше повертався додому втомленим, не мав сили відповісти на її сигнали. Ну і слава Богу.Коротше, вже вдома я переодягнувся в домашній одяг, збирався було кинуті джинси в пралку, як з кишені випав папірець.
«Подзвони мені. Обіцяю, ти не пошкодуєш. – говорив напис на папірці, а на наступному боці був номер телефону. Ну, я не ду рень, одразу зрозумів, від кого вона. У моїй голові з’єднання явилися сценарій подальшого розвитку подій. Я, зізнаюся, трохи розгубився. Не знав, чи варто дзвонити за номером. Вже наступної секунди мої пальці квапливо ковзали по циферках на екрані. Поки йшли гудки, я спробував згадати ту дівчину з метро. Але не встиг я згадати колір її очей, як жіночий голос відповів: — Здрастуйте, центр боро тьби із зай вою вагою. Можу вам чимось допомогти? Таким прини женим я у житті собі не відчувавши. Я швидко вимкнув телефон. Іноді люди навіть не уявляють, як сильно можуть пора нити слова або «неви нні» жарти.
