Я нічого не сказав про неоплачений проїзд, коли він сідав. Але, побачивши, як він знову ухиляється, я не зміг промовчати. Коли він готувався до висадки, я відкликав його.
«Петро, тобі треба заплатити за проїзд», – прошепотів я.
Його реакція була гучною та бурхливою.
«Як ти можеш бути таким жадібним, просити гроші за проїзд у свого сусіда?» – Вигукнув він, влаштувавши сцену, після чого жбурнув мені гроші в обличчя і втік.
Цей випадок змусив мене замислитись. Справа була не в щедрості; автобус не мій, та правила діють для всіх.
Якщо Петро міг накопичити на машину, він не повинен ухилятися від оплати простого проїзду в автобусі. З того часу Петро не їздив зі мною, мабуть, знайшовши інших, хто б дозволив йому їздити безкоштовно.