Ми не могли допомогти йому в цьому пошуку і в глибині душі сподівалися, що він відмовиться від цієї витівки. Але наш син був наполегливий і все ж таки знайшов її. Вона продовжувала пити, але його це не зупинило.
Він повідомив нам про своє рішення переїхати до неї після того, як відрахувався з університету. Це стало для нас великим ударом. Чоловік пішов до іншої кімнати, а я спостерігала, як син збирає речі.
Ми намагалися бути для нього добрими батьками, але в результаті він вибрав жінку з алкогольною залежністю, яка колись його відкинула.
Син перестав з нами спілкуватися, змінив номер телефону, і ми навіть не знаємо, як з ним зв’язатися. Я бачила його востаннє, коли він намагався полагодити щось у занедбаному будинку своєї матері. З того часу ми з чоловіком намагаємося не згадувати про нього, оскільки це дуже боляче.
Це була велика втрата, але ми все ж таки зробили добру справу, давши йому нормальне дитинство. І хоча результат виявився болючим, це не наша вина.
Тим не менш, перебудувати його кімнату я поки не можу – він все ще мій син, як би він сам про це не думав.