Світлана у своїй кімнаті складала одяг у шафі. У коридорі пролунав шум — це приїхала свекруха, Ніна Василівна. Пролунав стукіт у двері.
— Чи можна увійти? — почувся голос за дверима.
— Так, заходьте, — відповіла Світлана.
Свекруха увійшла, якийсь час мовчала, уважно розглядаючи невістку.
— Ви щось хотіли? — Запитала Світлана, відриваючись від справи.
Ніна Василівна наблизилася і тихо, але з натиском сказала:
— Забирайся з цього будинку!
Світлана розгублено дивилася на свекруху, не вірячи своїм вухам.
— Сину, зроби щось з цією жінкою! — голосно говорила Ніна Василівна телефоном. — Я не можу з нею перебувати під одним дахом!
— Мамо, знову щось не так? — слабко спитав Володимир, лежачи в лікарняній палаті. Він вже тиждень лікувався, а його дружина і мати ніяк не могли порозумітися.
— Вижени її! — категорично заявила Ніна Василівна. — Нехай зараз збирає речі і йде!
— Мамо, Світлана перебуває у своїй квартирі, — нагадав Володимир, стомлено прикриваючи очі. — Я не маю сил розбиратися у ваших сварках.
— Ти зовсім не думаєш про свою матір! — не вгамовувалася Ніна Василівна, але Володимир уже завершив розмову.
— Отак завжди! — обурено сказала вона вголос. — Ростиш дітей, ночей не спиш, а у відповідь лише невдячність!
Світлана, щоб не чути закидів свекрухи, замкнулася у своїй кімнаті. Ніна Василівна, не знайшовши іншого слухача, почала скаржитися онуку.
— Іване, твоя мати хоче відправити мене на той світ! — голосно заговорила вона. — Твій батько через неї в лікарні, а тепер і до мене дісталася!
— Бабусю, годі вже, — стримано відповів Іван, виходячи зі своєї кімнати. — Ніхто тебе нікуди не відправляє. Ти краще перестала б вигадувати всякі дурниці.
— Це тебе мати навчила так з бабусею розмовляти? — суворо запитала Ніна Василівна.
Іван махнув рукою і повернувся до своєї кімнати, залишивши бабусю віч-на-віч із її скаргами.
У цей момент зі своєї кімнати вийшла Світлана.
— Перестаньте дзвонити до Володимира! — суворо сказала вона, вириваючи телефон з рук свекрухи. — Ви знаєте, як йому зараз погано. Дайте йому спокій!
— Не тобі вказувати, що мені робити! — свекруха перейшла на крик.
— Завтра вранці ви поїдете, — твердо сказала Світлана. — Я не маю наміру терпіти ваші скандали у своєму будинку.
Ніна Василівна приголомшлено замовкла, не звикла отримувати відсіч.
Наступного ранку вона поїхала до дочки, не приховуючи своєї образи. Усім вона розповідала, що в неї жахлива невістка, син за неї не заступився, а онук зовсім зіпсувався.
Тим часом Володимир, Світлана та Іван зітхнули з полегшенням. «Нехай Ніна Василівна буде щасливою, але подалі від нас», — думали вони.