Зараз я успішна заміжня жінка і виховую двох синів, але дитинство залишило в моїй душі лише гіркі спогади. Моя мама вийшла заміж за батька через те, що завагітніла мною. Через кілька років у них народилася ще одна дочка — Таня, яка, на відміну від мене, була довгоочікуваною та коханою.
Вся увага батьків дісталася Тані. Вони дарували їй свою турботу, оточували любов’ю, а я відчувала себе непотрібною та забутою. Чим старша я ставала, тим сильніше розуміла, що для них я лише тінь, а Таня — центр їхнього світу. Батьки проводили з нею весь свій час: водили її на гуртки, допомагали з уроками, а на мене навіть не звертали уваги.
Коли ми виросли, Танею захоплювалися всі родичі. Вона була красунею, закінчила школу із золотою медаллю і вступила до престижного вишу. Батьки купували їй стильне вбрання, а мені гроші діставалися лише тоді, коли Тані вже нічого не потрібно було купувати.
У двадцять років я поїхала до іншого міста. Жити в атмосфері несправедливості я більше не могла. Я винайняла квартиру і влаштувалася на роботу. Мама дзвонила мені раз на тиждень, щоб дізнатися, як у мене справи, а потім із захопленням розповідала про успіхи Тані. Я намагалася якнайшвидше закінчувати такі розмови. Невдовзі я зустріла свого майбутнього чоловіка, і ми одружилися.
На той момент я майже перестала спілкуватися з батьками. Вони ображалися, що я не хочу слухати постійні хвалебні розповіді про сестру. Минули роки. Нині я виховую двох синів. Бабуся привітала мене з їхнім народженням, але на дні народження своїх онуків мої батьки так і не приїхали.
Наше з чоловіком життя налагодилося: у нас є власний бізнес, діти ходять до садка, а ми змогли купити простору квартиру. Стару здаємо в найм. Ми обидва придбали машини, мандруємо за кордон. Дізнавшись про це, мама раптово знову з’явилася у моєму житті.
Виявилося, що батько захворів, і їм потрібні були гроші. Я, звичайно, почала допомагати з його лікуванням. А Таня тим часом так і не вийшла заміж — гідної людини для неї не знайшлося. Коли я приїхала в черговий раз до батьків, мама раптом почала дорікати мені за те, що я допомагаю недостатньо.
Тоді я не витримала і відповіла, що в них є ще одна дочка, і Таня має дбати про батьків нарівні зі мною. На це мама просто обрушилася на мене зі звинуваченнями. Я була глибоко ображена. Чому я маю тягнути всю сім’ю на собі, ще й допомагати сестрі, яка навіть не намагається знайти роботу? Вона, бачите, не хоче працювати за копійки, а я з двадцяти років сама забезпечую себе без допомоги батьків.
Всі ці роки їм було все одно, де я і з ким, вони навіть не виявляли інтересу до онуків. У мене накопичилося дуже багато образ, і я вважаю, що це вони повинні просити у мене вибачення.
До села я більше не поїду. Лікування батька повністю взяла на себе: купую ліки, оплачую процедури. А ось Таня нехай сама дбає про свої «розваги». Я навіть не впевнена, куди вони поділи гроші, які я надсилала раніше. Сумніваюсь, що нова норкова шуба у сестри з’явилася з маминої зарплати.
Чи варто головній героїні пробачити свою сім’ю?