Наталя розплющила очі. Тиша… Тільки дрібний дощ барабанить по даху за вікном. Усі в будинку ще спали. Молода жінка посміхнулася, глянувши на годинник. Звісно, звичка! Половина сьомої ранку. Сьогодні ж субота, вихідний, можна було поспати довше. Наталя перекинулася на бік, сподіваючись ще трохи подрімати.
– Ну, ще трохи посплю, – подумала вона і заплющила очі.
Але її задумливий спокій перервав раптовий дзвінок телефону. Наталя здригнулася і почала шукати його поглядом по кімнаті. Виявилося, що телефон залишився на зарядці у сусідній кімнаті. У ліжку поворухнулася її маленька дочка.
– Мам, хто там? – спитала Марійка.
– Тітка Люба дзвонить. Спи, ще рано, – відповіла Наталя, прямуючи за телефоном.
– Алло, – промовила вона, піднявши слухавку.
– Привіт, рідна! – бадьоро пролунав голос попелу, Люби.
– Привіт, Любо. Щось сталося? – Здивувалася Наталя.
– Та ні, все гаразд, – відповіла та.
– Тоді чому так рано? – поцікавилася Наталя.
– Та я сьогодні у першу зміну, на роботу збираюся. А потім боюся, забуду, ось і вирішила одразу зателефонувати, – пояснила Люба.
– Зрозуміло…
– Наталю, ви завтра вдома будете? – обережно спитала Люба.
– Так, начебто. А що?
– Ми подумали, що могли б заїхати в гості. Вдома сидіти нудно, захотілося кудись вибратися.
Наталя на мить зам’ялася.
– Ну, приїжджайте, звісно, – стримано посміхнулася вона.
– Чудово! Тоді чекайте нас завтра до обiду! – Зраділа Люба і попрощалася.
Повісивши слухавку, Наталя зітхнула. Вона не дуже любила такі раптові візити, особливо з боку Люби. Сім’я золовки майже ніколи не кликала їх у гості, зате приїжджали до них регулярно і без запрошення. Що поробиш, рідня…
За годину Наталя розбудила чоловіка.
– Сашко, вставай, треба на ринок з’їздити, – сказала вона.
– Навіщо? – невдоволено пробурмотів він.
– Твоя сестра завтра приїде з сім’єю, а у нас продуктів немає.
– Ой, ну прямо нічого, – невдоволено буркнув Сашко, але все ж підвівся.
На ринку вони закупилися на повну котушку, витративши чималу суму. Наталя спекла пироги та торт, приготувала закуски. У неділю до обіду будинок був уже готовий.
Гості приїхали у повному складі: Люба, її чоловік, діти-підлітки та їхня доросла дочка Настя з нареченим. Вони сіли за стіл, накритий Наталею, де було все – від салатів до запашних шашликів. Гості їли з апетитом, а по обіді розійшлися у своїх справах.
Проте наступного дня Наталя дізналася неприємну новину. Її двоюрідна сестра Таня зателефонувала:
– Наталко, привіт! Я тут чула, що у вас гості були у вихідні?
– Так, Люба з сім’єю приїжджали. А що?
– Ну… Вона мені вчора дзвонила та розповідала, як ви їх приймали. Казала, що у вас навіть картопля була «в мундирах» на столі, і шашлики не такі, як треба.
У Наталі на очі навернулися сльози.
– Дякую, Таня. Тепер я знаю, що робити.
За місяць Люба знову зателефонувала, запрошуючи себе у гості. Але цього разу Наталя не стала напружуватися: на столі була тільки ваза з дешевим печивом. Гості швидко зрозуміли, що на них чекає інший сценарій, і поспішили поїхати додому. З того часу їхні візити обмежувалися лише великими святами.
Чому так? Чому доброта і турбота часто залишаються без відповіді, а замість подяки отримуєш лише докори та засудження?