Брат мого чоловіка, Гнат, якось вирішив, що краще дочекатися бабусиної спадщини, ніж брати іпотеку, незважаючи на наявність дружини та трьох дітей. Вони незатишно жили в квартирі його тещі, з нетерпінням чекаючи разом з дружиною, коли ж бабуся помре і залишить їм свою квартиру. Однак бабуся, Тетяна Максимівна, у свої 75 років чудово почувалася: відвідувала концерти, гуляла з друзями і навіть ходила на побачення, не виявляючи жодних ознак згасання. Розчаровані очікуванням, Гнат та його дружина Людмила нахабно запропонували бабусі віддати їм квартиру і переїхати до будинку для людей похилого віку, але Тетяна рішуче відкинула цю пропозицію.
Запідозривши можливі ускладнення, ми з чоловіком запросили бабусю пожити у нас, запропонувавши їй здавати квартиру в оренду та накопичувати на поїздку до Японії, про що вона мріяла з молодості. Коли Гнат і Люда дізналися про це, то були сильно обурені, вважаючи, що «заслужили» право переїхати до її квартири. Незважаючи на їхні надії на швидку смерть бабусі, Тетяна з’їздила до Японії, а після повернення продала свою велику квартиру, купила меншу, а на гроші, що залишилися, продовжила подорожувати Європою.
У Франції вона навіть зустріла місцевого багатого вдівця і вийшла за нього заміж. Ми з чоловіком були присутні на її радісному весіллі, відзначаючи її щастя. Гнат, як і раніше зациклений на спадщині, в результаті все-таки отримав її маленьку квартиру – як жест доброї волі, але вона виявилася тісною для його сім’ї. На відміну від нього, ми з чоловіком просто щасливі бачити, як Тетяна живе тепер своїм найкращим життям. Просто дивно, наскільки по-різному можуть скластися долі двох братів, які виросли в однакових умовах.