Моя історія справді не зі звичайних. Ми з моїм тоді ще нареченим довгий час були разом, але до питання офіційного оформлення стосунків він завжди підходив з нерішучістю. Одного разу, несподівано, ми дізналися, що я вагітна. Це відкриття стало випробуванням для нашої пари. Він зблід, сказав мені: “Може, нам варто почекати з цим? Перервати вагітність… Ми ще не готові стати батьками.” Але я побачила в цьому не лихо, а шанс змінити наше майбутнє. Я кивнула, погодившись з ним лише на словах:
“Добре, я подумаю про це,” – але в глибині душі я вже прийняла рішення. Я почала носити одяг, що приховував мою вагітність, і жила як завжди, вдаючись до звичайних турбот і радощів, але всередині мене росло нове життя. Місяці йшли, і коли термін став таким, що рішення вже не можна було змінити, вирішила відкрити свою таємницю. “Пам’ятаєш нашу розмову?” – Запитала я його одного вечора, коли ми сиділи на кухні. “Я не змогла цього зробити.
Ми станемо батьками.” Його реакція була змішаною, але згодом він прийняв цю новину. Несподівано для обох – цей факт зблизив нас ще більше. Зараз ми живемо у шлюбі, і я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Наша дитина стала мостом, який поєднав наше минуле і майбутнє, і показав, що іноді, щоб зберегти щось важливе, потрібно ризикнути всім.