Ми з чоловіком Василем любимо дітей та після весілля вирішили спочатку накопичити на житло, а потім завести дитину. Однак за чотири роки власна квартира так і залишилася недосяжною мрією. За цей час ми жили то в моїх батьків, то у матері Василя, а тепер орендуємо квартиру. До того ж, у чоловіка почалися проблеми на роботі, і його зарплата зменшилася. Незважаючи на фінансові труднощі, Василь дедалі частіше говорить про необхідність завести дитину зараз, стверджуючи, що життя безглузде без спадкоємця.
Він впевнений, що ми не повинні чекати на покращення матеріального становища. Однак я вважаю, що дитина потребує стабільності та відповідних умов. В одній з наших дискусій я висловила сумнів у його здатності забезпечити нас, питаючи, що саме він зможе передати дитині, якщо ми не маємо навіть житла. Це спричинило сварку, після якої Василь довго не розмовляв зі мною, глибоко ображений моїми словами.
Хоча я й визнаю свою частину провини за грубість слів, його відмова зрозуміти мою позицію також засмучує. Василь пропонує знову переїхати до батьків, але я прагну самостійності. Він також впевнений, що можна економити на дитячих речах, беручи вживані у друзів, оскільки діти швидко виростають. Я не хочу, щоб наша майбутня дитина жила в постійних обмеженнях та залежностях.