Моя мати завжди казала, що мій батько підтримує нас матеріально, але насправді він уже давно не давав їй ніяких грошей. Коли я росла, ми були звичайною сім’єю: батько, мати, сестра та я. Здавалося, батько завжди багато працював, але, як не дивно, грошей нам ніколи не вистачало. Тільки пізніше я дізналася, що в нього була ще одна сім’я, що пояснювало брак коштів. У міру того, як ми зростали, фінансові труднощі продовжувалися та посилювалися.
Нам хотілося простих насолод, наприклад, гарних суконь на випускний, але з грошима було туго. Зрештою, стало очевидним, що мій батько не робить того фінансового внеску, про який заявляв усі ці роки. Коли моя мати потребувала значної суми на лікування, ми з сестрою вирішили продати її квартиру, щоб оплатити лікування. Але цього було замало. Тоді ми звернулися до батька, сподіваючись, що він допоможе, але різко відмовився, заявивши, що вже зробив достатньо, залишивши нам квартиру.
Не маючи іншого виходу, ми з сестрою взяли кредити, щоби покрити медичні витрати. Наша мати прожила ще рік – на щастя, так і не дізнавшись правду про те, що батькові було начхати на її стан. Після її смерті ми з сестрою переїхали за кордон у пошуках роботи. Незабаром ми влаштувалися на роботу, і тепер могли жити і працювати разом, підтримуючи одна одну. Незважаючи ні на що, нас втішає те, що ми є один у одного, і що нас поєднує не лише зовнішність, а й глибокий зв’язок та взаємодопомога.