Сестра мого kоханого чоловіка, тільки-но переступивши поріг, заявила: » Ти що, зовсім знахабніла? Швидко зібралася і поїхала мамі доnомагати ».

0
27

Я минулого літа, як проклята, у свекрухи на городі горбатилася. І як Ви думаєте, мене пригостили хоч одним огірочком? Ні! Жебракувати я не вмію, тому коли перший раз Віка поїхала з дачі з повними сумками, а я навіть не почула «спасибі», я здивувалася. Може, у них в сім’ї прийнято так: що захопив — то твоє?Але, в силу виховання, в наступний раз я вирішила запитати дозволу.- Мамо, а можна мені взяти огірочків і зелені трошки?- Вікі треба добре їсти, а то чоловік у неї копійки отримує. Твій чоловік добре заробляє, що, огірків купити не можеш?Тоді я стала ставитися до дачі як до безкоштовного фітнесу: свіже повітря і фізичні вправи — ідеальне поєднання. На мої скарги чоловік відмахнувся: — Урожай мамка по осені ділить. Всім за працю приділить, а ти у мене — розумниця.

Я з ентузіазмом їздила на дачу, не розуміючи, що використовують мене як безкоштовне таксі і робочу силу. Восени мені дали свіжий, гарний, ароматний шиш з маслом. Тоді я відразу сказала чоловікові і його мамі, щоб більше на мене з городом ніхто не розраховував. Я краще в зал недалеко від будинку походжу — подумала я.Восени, взимку і ранньою весною про мене ніхто і не згадував — ні Віка, ні мама чоловіка. Я від такого щастя раділа, якщо чесно. Але недовго моє щастя тривало — прийшов час посадочних робіт. Ось тоді то й почав мій телефон розриватися від дзвінків і повідомлень родичок чоловіка. А якщо врахувати те, що Віка завагітніла, я стала потрібна на городі, як повітря.
Ввічливі відмови розцінювалися як «ціну собі набиває».

— Твоя дружина мене не поважає, поговори з нею, примусь їхати. — вимагала свекруша.- Мама, вона — доросла людина і сама вирішує, що їй робити. — відповідав їй мій чоловік.- Я виростила не чоловіка, раз дружина тобою крутить як хоче. — намагалася маніпулювати мати чоловіка, але, на щастя, їй це не вдавалося.На деякий час мене залишили в спокої, образившись на нас з чоловіком: — Нічого більше з городу не побачите! — кинула загрозу свекруха. Якщо врахувати, що ми і так нічого не бачили, то ми нічого не втратили. А тут примудрилася свекруха руку зламати. У Віки- пузо на лоб лізе, вона не працівник. Чоловік на дачі вже років 10 не був і стійко відбивається від маминих запрошень попрацювати. Залишилася бідна нещасна я — надія сім’ї.Я відбивалася як могла: — Ні, вибачте, у мене свої справи.

— Ні, прошу вибачення, в п’ятницю я не можу. І в понеділок не можу. Коли можу? Ніколи. — Я на весіллі у двоюрідної сестри. Мені прямо зараз, у вечірній сукні, йти город копати? У підсумку мати чоловіка здалася і їздили вони з Вікою на дачу удвох: свекруха працювала однією рукою, а Віка відпочивала.І так, мені не соромно, що я не допомагаю людині у важкій ситуації. Їй же не соромно не вміти говорити «спасибі»! Коли Віка зрозуміла, що урожай в цьому році буде набагато менше, ніж в минулому, вона примчала до мене:- Ти що, зовсім знахабніла? Швидко зібралася і поїхала мамі допомагати! — почала волати Віка, навіть не встигнувши зайти в квартиру.- Так? А може мені відразу квартиру вам з мамою подарувати, життя свою застрахувати і скопититися? — поцікавилася я у розлюченої жінки.

— Ти ще й хамиш!- Ти ще й кричиш! На мене в моєму ж будинку, не соромно? — не відступала я.- Так не піде! Це ти влізла в нашу сім’ю, тому повинна зі шкіри геть лізти, щоб нам сподобатися! — Віка почала нести відверту нісенітницю.- Зараз почекай. У мене десь том Сімейного кодексу завалявся. Там написано все, що я повинна своїй сім’ї і хтовважається моєю родиною. Тут постоїш, добре? Я намагалася не грубіянити і не кричати, вона все-таки вагітна. А ось утриматися від підколки мені не вдалося.- Ми з мамою кістьми ляжемо, але вас розлучимо! — прокричала Віка на прощання і вискочила за двері. Чи не цікавий їй, мабуть, сімейний кодекс. А шкода — багато б нового дізналася.