На порозі моїх 65 років я почуваю себе збентеженим: страх переповнював мене. Я почав підозрювати, що мої родичі прагнуть позбутися мене, щоб заволодіти моїм двоповерховим будинком. Все почалося з незначних натяків, які згодом перетворилися на відкриті розмови про те, як їм краще використати мій будинок після моєї смерті. Якось увечері, за вечерею, моя племінниця несподівано заявила: “Дядьку, ти ж розумієш, що цей великий будинок тобі вже не потрібен. Ми могли б тут жити і піклуватися про нього.” Я відповів, намагаючись приховати своє занепокоєння: “Я ще повний сил і планів на цей будинок.
Він для мене багато означає.” Мене стривожили їхні слова та плани. Вночі я лежав без сну, розмірковуючи про своє майбутнє та безпеку. У моїй голові виникали сценарії, в яких мене відправляють до будинку для людей похилого віку, щоб звільнити будинок. Щоб взяти справу під контроль, я вирішив звернутися за порадою до старого друга – юриста. Він вислухав мене і запропонував: “Найважливіше зараз – це захистити свої права. Давай складемо заповіт, де ти чітко розпишеш свої бажання.” Дотримуючись його поради, я склав документ, у якому ясно вказав свої наміри щодо будинку.
Я також вирішив поговорити відкрито з родичами. “Я знаю, що ви замислюєтеся про майбутнє цього будинку, але я хочу, щоб ви знали: у мене є свої плани, і я вже склав заповіт”, – сказав я їм одного дня. Реакція була змішаною, але я відчув полегшення, знаючи, що мої бажання тепер поважатимуться. З того часу я став спокійнішим і впевненішим у своєму майбутньому. Я зрозумів, що важливо відстоювати свої права та не дозволяти страхам керувати своїм життям.