У суботній ранок я поїхала на ринок за молоком. Підходячи до прилавків, побачила свою колишню свекруху, загорнуту в теплу хустку, що продає сметану та молоко. Я одразу підійшла до неї, обійняла, і ми почали розмовляти. З нею в мене залишилися лише теплі спогади, хоча мій перший шлюб закінчився невдало. Чоловік так і не оцінив мене як дружину, хоч я і будинок утримувала в порядку, і працювала, заробляючи непогано. Наші стосунки закінчилися через вісім років шлюбу. Свекруха, Світлана Анатоліївна, була чудовою жінкою. Ми з нею прожили під одним дахом близько чотирьох років, у її двоповерховому будинку. Вона покохала мене як рідну дочку і завжди казала, що рада такій господарській невістці. Вона підтримувала мене у всьому, допомагала з нашим сином Юрою, але при цьому ніколи не втручалася надмірно, залишаючи мені роль головної мами.
Коли Юрі виповнилося п’ять років, свекруха сказала, що хоче переписати своє майно на онука, пояснивши, що вік уже дається взнаки. Мій чоловік почав її відмовляти, запевняючи, що не варто поспішати з такими рішеннями. Я тоді здивувалась, адже не бачила в цьому нічого поганого. Проте за кілька тижнів чоловік оголосив, що зустрів іншу жінку. Він сказав, що нещасливий зі мною, а інша — справжня господиня і стане йому кращою дружиною. Я зібрала речі, взяла Юрка і пішла. Світлана Анатоліївна продовжувала спілкуватися з онуком, спочатку приходила до нас, а згодом Юрко вже сам бігав до бабусі в гості. І ось, на ринку, я запитала її, чому вона в такому віці змушена працювати в будь-яку погоду. Колишня свекруха не стримала сліз і розповіла, що син з новою дружиною вирішили відкрити невелику сімейну ферму.
А її, попри вік, відправили на ринок, продавати продукцію. Мені стало її шалено шкода. Така добра жінка не заслуговувала на такі умови. Я купила в неї все, що залишалося, хоч мені це було не потрібно. Дивлячись, як вона повільно прямує до маршрутки, я твердо вирішила щось зробити. Вдома я розповіла про все Юрку. Ми разом вирішили забрати бабусю до себе. Викликали таксі та вирушили за нею. Світлана Анатоліївна була здивована, але, хоч і з небажанням, погодилася. Тепер ми живемо утрьох. Бабуся щодня готує смаколики, радіє успіхам Юри у школі та просто насолоджується життям. А син і нова невістка жодного разу не зателефонували, щоб дізнатися, як вона. Більше того, вони образилися на нас, адже тепер їм довелося наймати людину для роботи, що зовсім не входило до їхніх планів.