Близько 8 років тому моя сестра вийшла заміж після того, як зустрічалася зі своїм хлопцем протягом року, і незабаром у них народилася дочка. На той момент моїй сестрі було 20, мені 13, і ми жили з батьками. Після пологів сестри мої батьки, особливо мама, постійно перебували з нею в її будинку, допомагаючи по господарству та доглядаючи дитину.
Спочатку це було зрозуміло, адже сестра та її чоловік були недосвідчені. Але коли за 3 роки народився мій племінник, нічого не змінилося. Мама так само проводила більшу частину часу в їхньому будинку, а діти залишалися з нами щовихідних.
У день, коли я закінчувала школу, ніхто не прийшов на мій випускний. Через місяць після цього я переїхала за 300 км, вступила до університету, і за три з гаком року мати відвідала мене всього кілька разів, батько – жодного разу. Вони завжди більше турбувалися про дітей моєї сестри…
Більше того, батьки постійно підтримують сестру матеріально, аж до того, що батько думає продати їхню квартиру, щоб допомогти їй з боргами. Але найдивніше те, що моя мати, яка має проблеми зі здоров’ям, і батько, який все життя багато працював, не отримують жодної подяки від сім’ї моєї сестри.
Незважаючи на любов до сестри та племінників, мені важко спостерігати за цією ситуацією. Сестра та її чоловік без сорому користуються щедрістю моїх батьків, не виявляючи ні вдячності, ні поваги. Мої розмови з сестрою призводять до сварок, а наша мати наполегливо не бажає припиняти свою допомогу, вважаючи це за свій обов’язок.
Тепер я відвідую їх рідше, почуваючись незатишно в рідній хаті, де все крутиться навколо сестри та племінників. Перебування там схоже тепер на життя в божевільні…