Після одного випадку, який стався у моїй сім’ї, всі друзі та знайомі перестали спілкуватися зі мною. Коли я зустрічаю їх на вулиці, вони вдають, ніби мене не знають і обходять десятою дорогою.Три роки тому мій син Олексій одружився. Його дружина, Катя, була приємною та господарською дівчиною, яка мені одразу сподобалася. Коли вона заходила в кімнату, здавалося, що стає світліше і тепліше на душі. Вона була наче промінчик сонця в нашому домі.
Я не втручалася в їхнє життя, намагалася не лізти з порадами, адже в них своя сім’я, а в мене своя. Катя часто приходила у гості, і я сама з задоволенням запрошувала їх до себе. Нам було приємно сидіти, базікати, обговорювати новини. Через рік після весілля вони купили квартиру та народили мені онучку, Світланку. Тоді я часто приходила, щоб допомогти з дитиною, забирала її до себе, щоб Катя могла трохи відпочити чи сходити на зустріч з подругами.
Але коли Світланці виповнилося два роки, син наполягав на тому, щоб віддати дочку до дитячого садка, а Катя повернулася на роботу. Я не розуміла, навіщо такий поспіх, і щоразу, коли приходила, помічала, що у Каті червоні, заплакані очі.
– Просто дивилася сумний фільм, – відмахувалася вона.
Але серце матері не обдуриш. Згодом Олексій подав на розлучення, і це було його рішення.
– Сину, як так можна? Адже у вас дитина, спробуйте поговорити.
– Мамо, все добре, просто я зрозумів, що Катя не та жінка, з якою хочу бути.
Як виявилося, на роботі в Олексія зав’язався роман з дівчиною на ім’я Ліда. Він пояснив це тим, що хоче бути з «доглянутою» жінкою, а Катя, за його словами, повністю поринула у домашні справи та материнство. Його, бачите, це обтяжувало, йому захотілося нових вражень та розваг.
Квартиру вони поділили порівну, і кожному дісталася своя кімната. Я відчувала, що повинна якось викупити провину за вчинок сина, тому продовжувала підтримувати Катю. Я купувала їй продукти, приносила іграшки та одяг для онуки, іноді клала в пакет з продуктами гроші. Нехай це буде їй на запас.
Одного разу про це дізнався Олексій і розлютився:
– Мамо, у мене скоро народиться ще одна дитина, а ти досі носиш подарунки чужим!
– Як це чужим? Це твоя донька, Світлана!
– Мамо, ми розлучені, я плачу аліменти. Навіщо ти продовжуєш їй допомагати? Нехай Катя сама дбає про Світлану!
– Синку, ти в мене дорослий, але, мабуть, ще не подорослішав до кінця. Як ти можеш так говорити про свою колишню дружину та дочку? У тебе совісті немає!
Родичі також не підтримали мене. Вони всі в один голос стверджують, що Катя — чужа людина і допомагати їй не треба. Але як я можу кинути Світланку та Катю? Син на мене образився, перестав дзвонити, приходити. Коли рідні звуть нас у гості, Олексій спочатку з’ясовує, чи буду там я.
Не знаю, чим заслужила на таке ставлення від власного сина. Мене до сліз засмучують його вчинки. Олексій майже не бачиться зі Світланкою, лише раз на місяць відправляє аліменти.
Я розумію, що своєю допомогою можу остаточно втратити сина, але мені важко від свідомості його вчинку. Часто перепрошую у Каті, але вона лише зітхає і не хоче обговорювати це зі мною.
Що робити далі? Як вчинити?