У мене є знайома, яка має салон одягу. Спочатку це було звичайне ательє, але згодом вона почав шити оригінальний одяг, втілюючи в життя свої задуми. В результаті ательє стало салоном. Хоча знайома називає його «майстернею». Одяг вона шиє недешевий, оскільки використовує для пошиття дорогу тканину і все робить якісно. Постійним клієнтам та подругам вона робить гарні знижки.
Нещодавно ми з нею розмовляли, і вона розповіла мені один випадок. Виходить, прийшла до неї одна давня подруга, для якої вона раніше шила майже безкоштовно. Однак після того, як вона відмовила допомогти у скрутний час, хоча мала таку можливість, вона вирішила, що більше нічого робити безкоштовно для неї не буде. Вона навіть не думала, що в цієї подруги вистачить зухвальства, щоб звернутися до неї. Однак нахабства їй вистачило, і вона прийшла. Їй потрібна була сукня до дня народження якоїсь забезпеченої знайомої. Про ситуацію, що сталася між ними, не сказала жодного слова, ніби нічого й не було.
Подруга почала розповідати, яка їй потрібна сукня і з якої тканини. Навіть зробила зразковий ескіз. Знайома взяла ескіз, уточнила всі деталі та почала підраховувати вартість сукні. Тканина, складність, робота – у результаті ціна вийшла пристойною. А оскільки та є її постійною клієнткою, то знайома зробила знижку. Але у її подруги витяглося обличчя: «Мені доведеться заплатити за роботу? Я думала, ти мені безкоштовно пошиєш. А так я можу купити в магазині! Яка ти тоді подруга?».
Знайома на це їй прямо сказала: «Я більше не змішую дружбу і роботу».
Тоді подруга, не сказавши жодного слова, встала і пішла. Їй не сподобалося, що їй відповіли тими самими словами, які вона сама колись говорила. До того ж, чужу працю вона ніколи не вважала працею. У знайомої залишився неприємний осад, але з тим з’явилася якась легкість – вона більше не зможе її використовувати.