Мені 46. Місяць тому я стала мамою двійнят — хлопчика Артурчика та дівчинки Оленьки. Важко передати словами, що я відчуваю, дивлячись на своїх малюків. Це справжня суміш щастя, радості, сліз та внутрішнього тепла. Почуття переповнюють мене до країв.Але ні моя мати, ні рідна сестра не приїхали на виписку. Родичі чоловіка також проігнорували народження наших дітей. Все це через наш вік.
Артурчик та Оленька — мої радість та гордість. Але, на жаль, ні моя мама, ні сестра, ні родичі чоловіка навіть не зволили прийти на виписку. Все через те, що ми з чоловіком вже немолоді.
Раніше я не думала про дітей. Була молода та жила для себе: дискотеки, клуби, море коктейлів, компанії друзів. Що ще потрібно молодій дівчині? Життя кипіло.
Але у 22 я зустріла Остапа. Красень, з бородою та в окулярах, за ним натовпами бігали дівчата, але він обрав мене. Остап мав квартиру, машину, сімейний бізнес. Я вже мріяла про весілля, уявляла себе в білій сукні і думала про медовий місяць. Але Остап виявився іншим. Для нього це були несерйозні стосунки. Одного разу, поки я була в салоні, він просто змінив замки в квартирі та виставив мої речі за двері, сказавши, що я йому не підходжу.
Це був важкий час. Я схудла на 15 кілограмів, волосся випадало, і я змушена була носити перуки. Стрес дався взнаки на моєму здоров’ї, особливо на жіночій частині. Я пройшла через безліч обстежень, операцій, лікування, але нічого не допомагало.
Я вирішила зосередитись на роботі. Стала майстром манікюру, заробила на квартиру, потім на машину, а у 33 відкрила свій салон. У моєму житті все налагодилося.
Два роки тому я зустріла Дмитра. Він випадково зайшов до мого салону розміняти гроші, і ми швидко зблизилися. Через деякий час ми одружилися та вирішили завести дітей. Однак через вік у нас нічого не виходило. Тоді я зважилася на ЕКЗ і почала молитися Богові про дітей.
Молитви почули — я народила двох здорових малюків, а пологи пройшли легко.
— Ти з глузду з’їхала? У твоєму віці народжувати? Ти про що взагалі думала? — дорікала мені мама.
— У мене скоро онуки будуть, а ти дітей народжувати надумала? – обурювалася сестра.
Жоден з родичів нас не підтримав. На виписці був лише мій чоловік та фотограф, який зробив нам кілька знімків на згадку. Ми поїхали додому удвох з Дмитром та дітьми.
Малюкам уже місяць, але ні мама, ні сестра не хочуть приїхати в гості. Вони вважають, що я зганьбила їх, вирішивши стати мамою в такому віці.
Але хіба це неправильно – хотіти свою сім’ю? Хіба це злочин?