Ось уже сім років ми з Андрієм прожили разом – і настав час нашої першої великої подорожі. Ми сиділи за столом, розкидавши карти та путівники, плануючи маршрут по чотирьох країнах.
“Давай почнемо з Італії, я завжди мріяла побачити Рим”, – запропонувала я, посміхаючись.
“Ні, краще спочатку до Німеччини. Мені потрібно зустрітися з бізнес-партнерами у Берліні”, – наполягав Андрій.
Цей момент став початком наших суперечностей. Кожен день перетворювався на битву між моїми мріями та його практичністю. Я хотіла пригод, а він – ділових зустрічей.
“Ти завжди ставиш свої потреби на перше місце!” – Вигукнула я під час чергової сварки.
“А ти ніколи не думаєш про майбутнє!” – відповів він роздратовано.
Напруга наростала. Ми навіть не помітили, як наше взаємне захоплення і любов перетворилися на постійні суперечки та докори. Подорож, яка мала стати кульмінацією наших семи років разом, перетворилася на символ наших розбіжностей.Якось увечері, сидячи на кухні серед карт та путівників, Андрій сказав:
“Може, нам варто замислитись, чи справді ми хочемо бути разом?”Ці слова пролунали як грім серед ясного неба. Я зрозуміла, що наша подорож не відбудеться. Ми обидва вже втомилися від нескінченних сварок.
“Може, ти маєш рацію,” – тихо відповіла я.Через кілька тижнів ми подали на розлучення. Наша подорож, що не відбулася, стала символом наших неспівпадаючих бажань і цінностей. Цей досвід показав, що іноді дві людини можуть любити одна одну, але бути абсолютно несумісними у повсякденному житті.