Довгий час я не міг знайти свого кохання. Все тому, що всі сили вкладав у навчання. З дитинства я мріяв стати лікарем, тож кожну вільну хвилину витрачав на підготовку до вступу.
Зрештою мені вдалося вступити до медичного університету. Після закінчення, як одного з найкращих студентів, мене запросили працювати до США. Там я провів шість років, а потім повернувся та відкрив приватну клініку. Дуже хотілося допомагати саме українцям.
Я працював старанно і самозабутньо, зовсім забувши про особисте життя. Коли схаменувся, мені вже було 40, а я ніколи навіть не мав серйозних стосунків.
У мене була власна квартира, дорога машина та значні заощадження. Але що толку від цього, якщо в мене не було спадкоємців? Я почав зустрічатися з дівчатами, попросив друзів познайомити мене з кимось. Виявилося, що знайти когось не так просто. Більшість жінок мого віку вже були вже заміжні або розлучені.
— Я не хочу дівчину з минулим, щоб її колишній завжди був десь поруч, — пояснював я другу.
— Тоді тобі треба дивитись на молоденьких. Але їм, як правило, потрібні лише гроші.
Це було неприємно, але правдою, мені подобалися дівчата, які були значно молодшими. Зрештою я зустрів Валерію. Вона щойно закінчила університет і вражала своєю красою. Я по-справжньому закохався і хотів дати їй усе, про що вона мріяла. Через рік ми зіграли розкішне весілля, а потім поїхали на Балі на цілий місяць.
У Лєри було все — чудова машина, дорогі гаджети та брендовий одяг. Мені це було байдуже, я хотів дітей. Але вона весь час відкладала цей момент: спочатку казала, що не час через пандемію, потім війну.
Останні два роки вона постійно виїжджала за кордон відпочивати з подругами, і я не відчував від неї ні кохання, ні турботи.
Нещодавно, приїхавши додому, я застав її з подругами за келихом шампанського. Вони мене навіть не помітили – музика грала голосно. І тут я почув, як дружина розповідає:
— Мій у ліжку нічого не вартий. Та й не дивно, такий старий! Добре, що є Дмитро, з ним у мене просто казка. Ми так чудово провели час у суботу!
Я не витримав і увійшов до кімнати.
— А я думав, що ти в суботу з подругами в СПА була.
– Так! – почервоніла вона.
– У тебе півгодини. Дзвони Дмитру і скажи, щоб він терміново за тобою приїхав.
Вона почала плакати, подруги миттю розбіглися. І тут почалися виправдання.
– Коханий, це все неправда! Я просто хотіла випендритися перед дівчатами, щоб вони думали, що я крута. Не роби дурниць, прошу! Ми ж сім’я!
Я дозволив їй залишитись на кілька днів, але тепер не знаю, як бути. Чи можна довіряти такій людині? Що мені тепер робити з цим?