– Мамо, тату, переїжджайте! Я хочу подарувати цю квартиру Антону, щоб він нарешті зробив мені пропозицію

0
3

Мої батьки просто не хочуть, щоб я була щасливою. Інакше як пояснити те, що відбувається у нашій сім’ї?

Нещодавно мама з татом вийшли на пенсію та переїхали жити до села. Їм там, за їхніми словами, легше дихається, спокійніше.

Я була тільки рада, адже нарешті стала господинею в нашій квартирі.

Грошей, які я заробляла, не вистачало на те, щоб жити окремо, а чоловіка, до якого можна було б переїхати, у мене не було.

Щиро кажучи, в особистому житті мені, м’яко сказати, не щастило. Був один хлопець, з яким ми зустрічалися цілий рік, і всі думали, що йдеться про весілля. Але на мій день народження Сашко заявив, що вже сім місяців зраджує мені, і інша дівчина вагітна його дитиною.

Тоді я начебто відпустила цю ситуацію, спробувала закохатися знову. Сергій здавався ідеальним: симпатичний, розумний, з відмінним почуттям гумору. Ось тільки виявилось, що він крав у мене гроші. Якось я прокинулася, а в мене ні грошей, ні прикрас.

Єдиною думкою, яка мене рятувала, було: Бог любить трійцю.

На Антона я покладала величезні надії. Адже коли тобі за 40, самотність стає особливо болючою.

Ми зустрічалися вже три роки, все у нас йшло гладко, але пропозиції руки та серця я так і не дочекалася. Зрештою, я запитала прямо:

– Антоне, чому ти досі не кличеш мене заміж?

– Бо не можу. В мене ні квартири, ні машини. Все належить твоїм батькам, а я просто тут мешкаю. Не можу я одружуватися з такими умовами.

– То давай купимо щось своє! Я не проти.

– Купити? Де я візьму гроші? От якби ми вже мали щось своє, щоб документи були на моє ім’я.

– Знаю! Давай перепишу на тебе квартиру! Ми вже як сім’я, – запропонувала я, і Антон погодився.

Так і домовилися: він – шлюб, я – квартиру.

Але батьки зовсім не зраділи цій ідеї. Вони почали стверджувати, що я знову зв’язалася з кимось, кому потрібна лише квартира. Та хіба жив би Антон зі мною три роки, якби не любив? Не думаю!

Мама відмовляється переписувати квартиру на мене, і через це моє весільне свято знову відкладається. Я починаю думати, що вона просто не хоче бачити мене щасливою.

Навіть якщо Антону справді потрібні квадратні метри – хай так! Я хочу заміж і доб’юся свого.