Одна моя стара знайома, Соня, ні з того ні з сього повідомила мені, що планує приїхати з дочкою до столиці на кілька днів і зупинитись у мене. Вона навіть повідомила мені номер своєї машини, перш ніж повісити слухавку.Хоча я зазвичай привітно приймаю гостей, але попередній візит Соні залишив незабутнє враження через її характер.
До мого переїзду до столиці ми не були близькими, просто знайомими, і з моменту нашого останнього спілкування минуло вже 5 років. Під час свого останнього візиту, який мав тривати лише один день, Соня без попиту продовжила його і наповнила мій дім постійною балаканиною про своє життя. Крім того, Соня мала звичку в один день щедро витрачатися, а наступного – просити позичити їй грошей.
Її присутність порушувала наш домашній розпорядок, часто заважала нам з чоловіком спати та насолоджуватися самотністю. Вона обіцяла приїхати на короткий термін, але в результаті затрималася надовго – і ми дуже раділи, коли вона нарешті поїхала.
Цього разу, зіткнувшись з її майбутнім візитом, я вигадала план, як її відлякати: я “позичила” у колеги її величезного собаку. Тільки-но переступивши за двері і побачивши собаку, Соня вирішила не залишатися на ніч і швидко знайшла собі кімнату в оренду.Тепер вона самостійно освоює столицю, а я відчуваю полегшення та сподіваюся, що моя стратегія так і залишиться нерозкритою.