Я жила в обласному центрі, коли познайомилася з Матвієм – чоловіком з невеликого гірського села – коли мені було 34 роки. Незважаючи на стрімкий розвиток наших стосунків, він так і не познайомив мене зі своїми батьками, пославшись на те, що вони не схвалять міську невістку через свої суворі звичаї. Але цей факт не завадив нам: ми спокійно жили в орендованих квартирах, переживаючи фінансові злети та падіння, включаючи кризу та народження дитини. Зрештою, я рішуче запропонувала відвідати його батьків,
вважаючи, що вони захочуть познайомитись з онуком. Він погодився, але після приїзду ідеальна обстановка була затьмарена холодним прийомом. Батько Матвія звинуватив нас у зневазі, заявивши, що вони весь цей час виховували онуку поодинці – і зажадав, щоб ми негайно поїхали. Приголомшені відкриттям, що в житті Матвія є ще одна дитина, ми поїхали до міста. З’ясувалося, що у минулому Матвій мав стосунки,
внаслідок яких народилася дівчинка, яку його батьки повністю підтримували, навіть купили для неї квартиру в місті. Почуваючись пригнічено, я задумалася про несправедливість виключення нашого сина з сімейного майна. Нерівність у тому, як вони віддавали перевагу онуці, а не нашій дитині, та й їхня прихильність до неї, змусили мене засумніватися в нашому місці в їхній сім’ї та у справедливості нашого становища.