Я завжди виглядала старше своїх років, через що моїми залицяльниками були хлопці, а пізніше і чоловіки на 5-10 років старші за мене. Нещодавно я познайомилася з Андрієм. Мені зараз 27, а йому – 38, але ми ніби створені один для одного. Проблема в тому, що його батьки не приймають мене і поставили сина перед вибором: або вони, або я. Мені 27, а йому 38, але його батьки не приймають мене і поставили сина перед вибором: або вони, або я. Моя історія з Андрієм почалася зовсім недавно, але здавалося, що ми знали одне одного все життя. Мені 27,
йому 38, і, незважаючи на вікову різницю, ми відчували глибокий зв’язок. Наше знайомство було як у фільмі: випадкова зустріч у кафе, де я читала книгу, а він просив сіль. “Ви не проти, якщо я приєднаюся?” – раптом спитав він, сівши навпроти мене. Так розпочався наш діалог. Все йшло добре, доки не дійшло до зустрічі з його батьками. Вони відразу ж оголосили свої правила гри, дивлячись на мене з недовірою та сумнівом. “Ти повинен вибирати, Андрію: або вона, або ми,” – говорила його мати, при кожній зустрічі наставляючи нас на шлях “істинний”, як вона вважала. Це стало випробуванням наших відносин. Андрій мучився, намагаючись знайти компроміс, але його батьки були непохитними. Одного вечора він сказав мені:
“Я не можу втратити їх, але й без тебе мені не жити”. Його слова справили на мене враження, і я відчула себе у пастці обставин. Рішення прийшло несподівано. Андрій запропонував переїхати в інше місто, де ми могли б почати все з чистого аркуша, далеко від упереджених поглядів та тиску. “Ми створені один для одного, і ніхто не має стояти між нашим щастям”, – сказав він, взявши мене за руки. Переїзд дав нам свободу та нові можливості. Ми розпочали новий розділ нашого життя, де любов та взаєморозуміння стали головною основою. І хоча я іноді згадую про складнощі, з якими нам довелося зіткнутися, я вдячна долі за те, що вона подарувала мені Андрія, який став моєю опорою та сенсом життя.