Мій батько практично не брав участі у моєму житті. Він покинув нашу сім’ю, коли я тільки почала ходити до школи , а моїй сестрі, яка народилася з серйозним захворюванням, що вимагало дорогого лікування та догляду, було менше року. Наша мати з головою поринула в цю проблему і робила все можливе, аби покращити наше становище. Я чітко пам’ятаю звук дверей, сльози матері і втішну присутність нашої бабусі – матері батька. Той уже жив далі, знову одружився і завів інших дітей, зовсім забувши про нас із сестрою. Хвороба моєї сестри виявилася фатальною.
Батько навіть не був присутній на її похороні, внаслідок чого моя бабуся розірвала з ним стосунки. Здавалося, батько був задоволений новим життям, не помічаючи своїх вчинків. Через роки я закінчила університет, вийшла заміж, а моя бабуся, яка мала чудові стосунки з моєю матір’ю, переїхала до нас. Вона передала мені свою квартиру як компенсацію за зневагу з боку свого сина. На жаль, рік тому вона померла. На її похороні я вперше за багато років зустрілася з батьком. Дивно, але він підійшов до мене і
спочатку зажадав, щоб я відшкодувала йому половину вартості бабусиної квартири, заявивши, що гроші потрібні йому на весілля дочки. Його нахабство приголомшило мене, особливо, якщо врахувати, що він ніколи не брав участі фінансово в подіях нашого життя. Я твердо сказала йому назавжди забути про квартиру та про нас. Колись я сподівалася відновити наші стосунки і намагалася зрозуміти його, але його претензії на спадок повністю знищили будь-яке бажання примирення. Він загрожує судовим розглядом, але я впевнена, що маю на руках всі необхідні документи. Судовий позов лише витратить його час і ще більше підірве мою повагу до нього.