Я ніколи не думала, що житиму зі свекрухою у свої золоті роки. Ми з чоловіком побралися молодими: він був вченим, а я влаштувалась на завод, щоб забезпечити себе квартирою. Після 10 важких років ми оселилися у нашому домі, де народилися двоє наших синів. Ми прожили разом 40 чудових років, і зараз мені 62 роки. Мати мого чоловіка, якій зараз 87 років, мешкає у селі. Ми ніколи не були близькі, хоч вона ніколи не ображала мене. Мій чоловік зазвичай відвідував матір один.
Коли рік тому помер мій свекор, чоловік почав відвідувати свекруху частіше. Зрештою, він запропонував їй переїхати до нас на зиму, наголосивши, що це моя квартира, отримана завдяки моїм зусиллям, і, знаючи про це, вона нізащо не дозволить собі зайвого. Оскільки кімната наших синів була вільною, я погодилася прийняти свекруху в себе. Досвід виявився корисним. Я полюбила її м’який характер, зрозуміла,
що її стримана манера поведінки – це не страх чи байдужість, а повага до мене. Загалом ми зі свекрухою стали нерозлучними, згадували мою покійну маму, на яку вона дуже схожа за спокійним характером. Нині мої сини хоробро захищають Україну, нашу батьківщину. Загальна тривога сильніше пов’язала нас із свекрухою; ми з нею ночами молимося за безпеку наших дітей та всіх, хто захищає Україну.