Рита прибігла додому і відразу піднялася в свою кімнату. Бабуся помітила сум ний настрій онучки і стала намагатися зайти в її кімнату. — Рита, відкрий двері, я ж бачу, що тобі поrано. Давай ми поговоримо з тобою про це, заспокою … Рита, відкрий. — Ба, не зараз, давай трохи пізніше, — відповідала Рита, ледве стримуючи сльо зи. — Мамо, і правда, давай потім. Може їй зараз потрібно залишитися одній. — Що значить одній? Їй всього 17 років, може таких справ накоїла, що чекати часу зовсім немає. — Мамо, сідай на диван, я тобі твій серіал улюблений включу. Бабусю абияк зму сили сісти на диван.
Вона поrано чула, тому додавала телевізор на всю гучність, потім приходили сусіди і сkаржилися, але що поробиш. Навіть слуховий апарат вже не рят ував. Через годину Рита впустила до себе в кімнату маму. Мама сіла поруч на ліжко до лежачої доньки: — Розкажи мені казку, — почала Рита. — Казку? Ем … але яку, я так і не можу згадати. — Мамо, скажи мені, чому все так в цьому світі несправедливо. Чому люди брешуть, навіть якщо обіцяють говорити тільки правду. — Рита, у тебе щось страաне сталося? -Так. Мені здається, що зрада kоханих — це найстрашніше.
— Донечко, розкажи, якщо хочеш, може тобі стане легше. — Петя сказав, що ми не можемо бути разом лише через те, що він їде вчитися в інше місто. Минуло півмісяця, я сьогодні побачила, як він з моєю улюбленою подругою Катею виходив з торгового центру… вона і він обидва обдурили. — Так, донечко, і таке буває. Важко зараз кому-небудь щось довірити, тим більше одноліткам. Ви поки молоді, багато попереду треба буде пережити. А такі ситуації тебе з ранніх років загартовують. — Тобто може трапитися щось гірше? — Я дуже сподіваюся, що не станеться, — посміхнулася мама.