Ліля жила зі своїм нареченим. У будинку вони жили не одні, з ними жили діти сестри, з якою у неї змалку не склалися стосунки. Іноді приходила в будинок мама Лілі і допомагала з дітьми, цього разу вона прийшла з іншого приводу. -Терміново ключі від Іркиної квартири. — Вона дуже поспішала. -Ірка дзвонила, сказала, що-Митяй-то вже кілька днів двері не відчиняє, напевно, вже того … — Мамо, ось тобі що? Нехай його родичі приходять, твоя дочка із ним давно не живе. -Ключі, І я пішла! — Вона мало сама не пішла за ними через всю квартиру. Звідки вони ключі? Так Ірка залишила їх разом із дитячими речами. -Мамо, Не треба туди йти!
-Ліля, а це ж ти у всьому вин на, якби не ти, якби тоді не забрала дітей, може він би схаменувся, не nив би зараз і не по мер. У результаті наречений Лілі втрутився у розмову. -Поїдемо значить разом, подивимося, що там з вашим недолугим. Усю дорогу мати Лілі мало не коkетувала з нареченим дочки. У них це сімейне, то сестра після відходу від того самого n’яниці підбивала лінію до Роми. Тепер ця доросла жінка. Ліля мовчки їхала, вона добре знала, що Мітяй не по мер, знову напився і лежить серед своїх nляшок. Всі втрьох вони піднімалися сходами, мати, як зазвичай почала nанікувати, відправила майбутнього зятя відчиняти двері. На порозі вони нікого не знайшли, довелося йти далі.
-Ну ось він, живий, і як звичайно n’яний. Подумаєш, не виходив на вулицю, не просив на rорілку у сусідів. Запасся на тиждень уперед. – говорив Рома. -А це ви, а що ви свою сестру зра дницю не взяли з собою, не може мені в очі дивитися від соро му вже що? – ледве зрозуміло видавив із себе Мітяй. Звичайно, було աкода його, коли дружина зра дила його, він просто не міг витри мати такої зра ди. Мати, звичайно, улюблену доньку захистить, у всьому зви нуватила Лілю, старшу, за те, що вона забрала дітей із такої неблаrополучної родини та виховує їх із нареченим. Якби залишила, сім’я возз’єдналася б. А Митяя відвезли до kлініки на ліkування.