Я звикла до того, що інших дівчаток доглядає мама, а мене – ні. Саме мій тато завжди ходив на батьківські збори, допомагав з одягом та навчав усьому по дому. Іноді йому потрібна була жіноча порада бабусі, але жити з ним мені подобалося. Інші дівчата шкодували мене, питаючи, що з мамою. Але мені їхній жаль був не потрібний, адже я пам’ятала свою маму, і цього було достатньо. У нашому місті багато батьків розлучалися, у моєму класі була половина з неповних сімей. Мої батьки теж розлучилися, коли мені було шість чи сім. Звісно, я бачила, що наша родина не щаслива, і розуміла, що це правильно. Але я не очікувала, що мати залишить мене. Вона була гарною мамою, але одного разу вирішила піти і залишити мене з татом.
Я довго плакала і заспокоїлася лише за кілька місяців. Матір я не вибачила. Вона приходила кілька разів після розлучення, але я навіть розмовляти з нею не хотіла. Мама пішла, бо їй не сподобалося сидіти з дитиною. Вона хотіла гарного життя та подорожей. Я виросла з батьком та бабусею, не знижуючи свою планку – хороші оцінки, друзі, вступ до пристойного університету. Мама знайшла олігарха і живе в центрі міста з шубами та коштовностями. Тато важко хворіє, а я стала помічати, що за моєї відсутності в квартирі хтось буває.
Виявилось, що це мати. Її чоловікові погіршало, і вона приходила скаржитися. Востаннє я застала її у нас. Вона виглядала виснаженою та втомленою. Мама розповіла, що у неї нещодавно з’явилася дитина і їй потрібна допомога. Я засміялася і вигнала її. Тато зазвичай захищав її, але цього разу мовчав. Мати пішла, і я не шкодую. Сподіваюся, вона зрозуміє свою помилку.