На відміну від більшості дітей, які прагнуть мати брата чи сестру, моя 8-річна дочка була далеко не в захваті, коли ми з чоловіком оголосили про свій намір завести ще одну дитину. На наше рішення також вплинуло бажання наших батьків мати ще одного онука. Як тільки почалися приготування до появи малюка, моя дочка висловила своє невдоволення, особливо тим, що їй доведеться ділити з новонародженим свій простір та іграшки. Намагаючись залучити її до процесу, ми взяли її з собою в магазин за дитячими речами, сподіваючись, що це допоможе їй краще зрозуміти та прийняти майбутнього брата.
Однак вона залишалася байдужою і вибирала речі тільки для себе. Щоб заспокоїти її, ми навіть купили їй нову сукню, як у її подруги, але її радість була швидкоплинною. Через рік така поведінка переросла в наслідування плачу брата, задля уваги, що спочатку здалося нам кумедним, але незабаром ми зрозуміли, що з цим потрібно щось робити. Ми попросили бабусю почитати їй казки про любов до братів і сестер і навели приклади інших дітей, які взяли свою роль старших братів та сестер. Незважаючи на слабкий початок – коли донька навіть спробувала вкусити брата за палець – м’яка розмова про її зрілість і важливість у житті брата почала змінювати її ставлення.
Поступово наша донька почала пишатися своєю роллю, допомагати з коляскою та хвалитися перед друзями своєю незамінною допомогою по дому. Згодом наші відносини з нею значно покращилися. Розмірковуючи про все це, я вважаю, що наша помилка полягала в тому, що ми з самого початку не залучили її до обговорення питання про нову дитину, що могло б допомогти їй плавніше увійти в нову роль… У результаті ми таки змогли виплутатися з цієї ситуації.