Я завжди знала, що не спілкуватимуся зі своїми батьками, адже росла я виключно під опікою своєї старенької змученої бабусі. Гнат, який вступив до нашого колгоспу як практикант і став моїм постійним супутником на танцях, привніс у моє життя радість. Він обіцяв одружитися зі мною, і я уявляла собі майбутнє з ним, турботу про наших дітей у його просторому будинку. Однак мати Гната чинила опір нашому союзу, заявивши, що я походжу з середовища, яке не принесе йому щастя. Незважаючи на його обіцянки, здоров’я його матері погіршилося, і вона незабаром пішла на той світ.
Однак він дав їй обіцянку не одружуватися зі мною. У результаті він узяв за дружину жінку, яку завжди схвалювала його мати. Вражена таким поворотом подій, я незабаром потрапила до лікарні. Після тривалого обстеження лікарі сказали мені, що я не в змозі мати дітей. Не витримавши засудження у своєму селі, я вирішила назавжди влаштуватися у місті, де працювала прибиральницею, ще й перевезла до себе бабусю. Коли через три роки вона мирно пішла на той світ, я вирушила до моря, сподіваючись, що зміна обстановки позбавить мене печалі. Саме там я несподівано возз’єдналася з Гнатом, який тепер працював на будівництві неподалік.
Ми поділилися своїми історіями, пробачили один одного і розпочали таємні стосунки. Він підтримав мене матеріально, з роками допоміг купити квартиру, і ми залишалися близькими, поки він ростив сім’ю і доглядав хвору дружину. Коли його дружини все-таки не стало, Гнат відкрив мені таємницю: його нині покійна дружина давно вже знала, що ми разом, і навіть упокорилася з цим фактом, вдячна Гнату хоча б за дітей. Зрештою, я відчула суміш полегшення та смутку, усвідомивши, наскільки складними та переплетеними стали наші життя.