Євген повернувся додому після довгого робочого дня. Не встиг він зачинити двері, як у передпокій вибігла його дружина Вероніка. – Значить так, любий, – почала вона з порога. – Я все обдумала і вирішила: тобі треба їхати на заробітки! – На заробітки? – здивувався Євген. – А як же ти? Як я тебе одну залишу? – А куди я дінусь? Буду чекати! Все заради нашої родини! Ти ж мій чоловік, повинен піклуватися про майбутнє, – рішуче відповіла Вероніка. Євген задумався. Він любив свою дружину і хотів, щоб у них все було добре, але перспектива розлуки його турбувала. – Тоді поїхали разом, – запропонував він. – Сашко має місце, де можна працювати сім’ями.
Зарплати хороші, і ми будемо поряд. – Ні, я не хочу, – відрізала Вероніка. – Там важко. Ти в нас сильний, впораєшся сам. А я поки що виберу район для нашої майбутньої квартири. Після довгих умовлянь Євген погодився. Він поїхав до Польщі і пробув там майже рік, старанно працюючи, щоби відправляти гроші додому. Вероніка регулярно нагадувала йому, скільки треба накопичити. Коли Євген повернувся додому, на нього чекав сюрприз. Вероніка зустріла його з округлим животом. – Ти… вагітна? – Видихнув він. – Так, – опустивши погляд, відповіла вона. – Євгене, я зробила помилку. Але я тебе люблю. Вибач мені. Євген не міг повірити своїм вухам.
Він відчував гнів та біль, але, подумавши, вирішив дати їй шанс. – Добре, – сказав він. – Кожен може помилитись. Я спробую це пережити. За час, що залишився, до пологів Євген купив квартиру. Щоправда, довелося взяти кредит, але нарешті з’явилося власне житло. Вероніка намагалася показати себе доброю дружиною: готувала вечері, була лагідною та турботливою. Євген почав сподіватися, що все налагодиться. Але щастя було недовгим. Коли настав час виписки з пологового будинку, Євген прийшов з квітами та кульками, але перед лікарнею на нього чекав ще один удар. Там стояв Анатолій – їхній спільний знайомий. – Що ти тут робиш? – запитав Євген, уже здогадуючись, у чому річ.
– Чекаю на Вероніку і свою дочку, – відповів Анатолій, не соромлячись. Коли Вероніка вийшла з пологового будинку з дитиною, вона передала дочку до рук Анатолія. Процес виявився довгим і болісним. Вероніка забрала половину квартири, яку Євген так старанно сплачував. Її батьки допомогли з виплатою кредиту, що залишився, але для Євгена це була слабка втіха. Він вирішив поїхати з міста і знову повернутися до Польщі. Перед від’їздом він зайшов попрощатися з тестем та тещею. Олена не могла дивитися йому в очі від сорому, а Микола міцно потис руку і сказав: – Я ж попереджав тебе, зять, не одружуйся. Ех, даремно ти мене не послухав.