Якось я опинилася в ситуації, коли мені більше не дозволяли няньчитися з онуками: таке рішення ухвалила моя невістка. Хоча я могла бачитися з ними під час сімейних свят чи рідкісних візитів сина, мені ніколи не дозволялося наглядати за ними.Мій син, Петро, дозволив би, але він вважав за краще уникнути конфліктів з дружиною, яка іноді могла бути досить драматичною.
Незважаючи на добрі стосунки з моїм старшим сином і його дружиною, з Петром і його дружиною все було інакше. Спочатку вони жили зі мною, в моїй маленькій квартирі, що швидко привело до напруги, особливо по відношенню до життєвого простору. У нас були деякі розмовки: ситуація загострилася через питання про розподіл кімнат. Зрештою, вони з’їхали, а пізніше стали відгукуватися про мене негативно вважаючи, що це їх прогнала.
Вони винайняли квартиру, а їхні претензії, схоже, зводилися до мого рішення не віддавати їм найбільшу кімнату в моєму будинку. Згодом вони взяли кредит на власне житло, що створило додаткове фінансове навантаження та ще більше ускладнило наші відносини.
Моя молодша невістка продовжує ображатися на мене. На відміну від мене її батьки часто відвідують онуків. Незважаючи на мої спроби налагодити спілкування та вирішити ситуацію, я почуваюся відчуженою, особливо через небажання сина підтримати мене.Ця дилема змусила мене замислитися: чи варто вибачатися за надуману несправедливість, або все-таки відстоювати свої рішення?