Коли мій чоловік обережно запитав, чи може його мати пожити у нас на деякий час, я відразу ж відмовила. Він пояснив, що у неї немає де жити після розлучення з дядьком Павлом.
Хоча у неї була власна квартира, вона зараз зайнята моєю золовкою і її двома маленькими дітьми, тож для свекрухи не залишилося місця.
Протягом багатьох років наші стосунки з свекрухою були напруженими. Вона не допомогла нам фінансово, коли ми купували будинок, обравши підтримати свою дочку.
В результаті нам довелося купити невеликий будинок у передмісті, який ми істотно розширили та перетворили за останні десять років.
В той час моя свекруха жила у достатку з другим чоловіком Павлом і ніколи не працювала, оскільки він повністю її забезпечував.
Тепер, коли її шлюб опинився під загрозою — ходили чутки про іншу жінку у Павла — вона стала непотрібною. Мій чоловік стверджував, що ми залишилися її єдиним варіантом, адже у нас достатньо місця, а квартира її дочки вже переповнена.
Проте я залишалася впертою у своїй позиції: це не наші проблеми, і ми не зобов’язані їх вирішувати. Я наполягала, що допомогти свекрусі повинні саме золовка з чоловіком.
Моя відмова була обумовлена її зневажливим ставленням і відсутністю підтримки протягом багатьох років. Я впевнена, що не маємо жодних зобов’язань допомагати їй.