Нещодавно нам зателефонувала сваха та запросила на день її народження до ресторану. Чесно сказати, я не надто горіла бажанням йти туди.
Справа в тому, що наш син одружився з дуже багатою дівчиною. У батька своя компанія, великий будинок і кілька нових машин. А ми прості люди: я працюю вчителькою, чоловік механіком. Відмовитися, звісно, не могли.
Оскільки це був не ювілей, я вирішила, що тисячі гривень на подарунок вистачить по 500 гривень з особи.
Коли ми увійшли до ресторану, я була шокована. У мене мало не відпала щелепа — все виглядало так, ніби ми на прийомі у короля. Розкішна кухня, кришталеві келихи. А які страви нам подали — чого там тільки не було! Ми з чоловіком подарували конверт з грошима, коробку цукерок та квіти. Вийшло цілком пристойно.
Але ми не затримувалися. Нам було якось ніяково серед цих заможних людей. До того ж син, мабуть, соромився нас — жодного разу не підійшов, не сказав ні слова. Тому незабаром ми поїхали додому.
Наступного ранку мене розбудив дзвінок сина.
— Як ви могли так мене зганьбити? Тисячу гривень! Ви взагалі бачили, хто там був?
— Але ж це солідна сума!
— Солідна? Один салат у тому ресторані стільки коштує! Краще взагалі б не приходили. Тепер з мене сміятимуться. Важко було сказати? Я додав би!
Мені стало дуже прикро після цієї розмови. Невже зараз цінуються лише гроші? Невже свати не розуміють, що ми не такі багаті? Я почуваюся незручно. Думаю, може, подзвонити свасі і вибачитися? Як тепер поговорити з сином?