Мій син одружився, коли йому було вже 33 роки. Нині це вже нормально, а раніше вважалося пізно. Одружився, коли його дівчина завагітніла. Ми були раді, адже це наш перший онук, народилася дівчинка, ми були щасливі. Невістка зовсім непогана, гарна господиня, в будинку завжди чисто, молоденька, симпатична, вміє в’язати, що мене здивувало, адже я до ладу ніколи не тримала в руках спиці. Загалом, гарна молода дівчина, з нормальним характером, син задоволений, а мені й бажати більше нічого.
Коли онуці було три роки, вони оголосили про нову вагітність. Другим народився хлопчик. Почали вони перебудовувати будинок, що нам залишився від бабусі. Добре, ми були раді. Не минуло ще й три роки, як невістка каже, що чекає на третю дитину. А ще за кілька років вона знову завагітніла.
Живуть вони від зарплати до зарплати сина, у нього руки ростуть звідки треба, все може сам відремонтувати, займається будівництвом, він усе сам зробив і робить. Однак він простий водій, куди йому третя дитина? Він і вдома майже не буває, постійно завантажує себе підробітками.
Звичайно, дружина його займається оформленням усіх матеріальних допомог від держави, які можливі. І навіть спромоглася зробити статус малозабезпеченої сім’ї, щоб держава ще більше платила. Іноді дають по 10 тисяч, хоч за це спасибі. Вона дуже економна, але мене це дратує. Без жалості на онуків неможливо дивитися, одяг для них купує лише поношений, на сайтах. Взуття я купую їм зі своєї пенсії, щоб не ходили в обносках, все ж таки взуття має бути новим.
А перед Новим роком невістка дала список всього, що необхідно для дітей. Ви думаєте, в ньому були солодощі та іграшки? А ось і ні. У списку були лише потрібні речі, навіть олія для масажу, шкарпетки, колготи, загалом усе те, що не можна купити через оголошення.
Сина запитала, куди вони зібралися четвертого народжувати? Але той лише відмахнувся.
Я змогла виростити відповідального сина, роботящого, який не боявся братися за будь-яку роботу. Його дружині вже майже 35 років, ніде ніколи не працювала, трудова відсутня. Може у 40 піде п’ятого народжувати? Мене це не здивує. Але ж я теж не житиму вічно або просто постарію і не зможу допомагати, у невістки матері немає вже в живих, більше допомогти нікому, хоч будинок змогли нарешті перебудувати. Однак вони там усі один на одному з чотирма дітьми, все ж таки не котедж.
Я запитала її: «А коли закінчиться допомога, що ви робитимете? Де роботу шукатимеш у 40 років, не працюючи до цього жодного дня?». Вона мені на це відповіла, що якось викрутяться. А якщо не дай Бог з сином щось трапитися? Що ж тоді робити? Як поставити на ноги дітей?
У мене є ще один син, який ображається на мене, що з його дитиною я дуже рідко проводжу час, оскільки мені ніколи, я весь час допомагаю сім’ї першого сина. Може, я щось не розумію в житті?