Я володію невеликою ділянкою за містом. На ній я нічого не саджаю, а просто відпочиваю у вільний час. Не хочу витрачати сили на догляд за городом.
Поставив там мангал, щоб смажити м’ясо, альтанку для посиденьок та укриття від дощу. А в найближчому майбутньому планував збудувати лазню та встановити паркан навколо моїх володінь.
Тому я туди їздив тільки посмажити шашлик, попити смачного чаю з самовару та відпочити від міської суєти.
Сусіди мені попалися нормальні, не проблемні та не балакучі. Лише одна сусідка, Ірина Петрівна, мене іноді діставала.
Весь час її дивувало, як я живу без посівів. На її ділянці якраз навпроти все щільно засаджено всякими розсадами і квітами, з якими вона поралася весь день безперервно.
Оскільки паркан поки що був між нашими ділянками не був встановлений, сусідка іноді могла зайти до мене без жодної сором’язливості. Скажу чесно, це мені не подобалося. Іноді тільки під’їжджаю до своєї ділянки і бачу її на ній, вона там ходила і розглядала щось.
Я її питаю:
– Ірино Петрівно, щось трапилося?
– Ні. Дивлюся, де у вас можна було б цибулю посадити. У вас стільки вільного місця, а ви все одно нічого не вирощуєте. Думаю, може, я щось посаджу. Ви ж не будете проти?
Я навіть не знав, що на це відповісти від легкого шоку. Не хотів її ображати, подумав і відповів:
– Можете одну грядку посадити.
Пізніше я був не радий, що дозволив. Півдня вона поралася на моїй ділянці і не давала розслабитися, її присутність мене напружувала. А тепер, мабуть, почне сюди весь час ходити, перевіряти свою цибулю. Думаю, гаразд, все одно вже дозволив.
Після цього нарешті настала моя черга йти у відпустку, і я поїхав на море, а про цю дрібницю забув. Коли повернувся додому, то у перші вихідні одразу поїхав на свою ділянку. І як я здивувався, коли на своїй ділянці побачив парник і ще кілька грядок з огірками та томатами.
Я чудово знав, хто це зробив, тож питати у сусідів не довелося. Мене це вивело з себе, тому я вирішив, що настав час закінчувати. Друга попросив допомогти, ми з’їздили того ж дня до будівельного магазину та обнесли ділянку сіткою. Тепер Ірина Петрівна не зможе вільно пересуватися моєю ділянкою і робити все, що їй захочеться.
А наступних вихідних вона приїхала і питає:
– Ви навіщо огорожу поставили? Я тепер не можу потрапити до своєї розсади. Ви самі її доглядати збираєтеся?Це я вже вважав нахабством, тож ввечері розібрав парник і перекинув матеріали через паркан. З того часу Ірина Петрівна зі мною навіть не вітається.А як ви вважаєте, чи правильно я вчинив?