Я завжди мріяла про той час, коли вийду на пенсію. У своїх мріях я бачила, як сидітиму з онуками, пектиму для них пироги з джемом. Але реальність виявилася зовсім іншою.
Коли мені було 22 роки, я вийшла заміж за Дмитра. Він був з гарної родини, мама вчителька. Я думала, що буду за ним, як за стіною. Але за два роки зрозуміла, що все не так просто. Свекруха завжди приховувала, що в неї повно проблем з сином – він поводився жахливо і не допомагав матері. Ніхто мене про це не попередив, адже батьки його боялися, що Дмитро нікого більше не знайде зі своїм складним характером.
Вихід заміж був моєю першою помилкою, а завагітніти одразу після весілля – другою. Хоча я завжди дякувала Богові за своїх дітей, тільки я знаю, як мені було важко з лінивим чоловіком і маленькою дитиною на руках. Ми сварилися щодня, і мені часто хотілося втекти, куди очі дивляться. Згодом Дмитро почав дедалі більше часу проводити з друзями, пити та навіть виносити речі з дому. Я подала на розлучення, коли дізналася, що знову вагітна. Хотіла зробити аборт, але не змогла наважитися. Так на світ з’явилася наша Оленка.
З двома дітьми на руках я нарешті втекла від чоловіка. Добре, що батьки мене прийняли. Коли молодшій дочці виповнилося 7 років, я поїхала до Італії на заробітки. Іншого виходу не було, адже ми дуже потребували. Колишній чоловік та його сім’я повністю відвернулися від нас.
За кордоном я довго не могла знайти нормальну роботу, навіть мешкала у притулку. Але подруга допомогла мені влаштуватися її місце, оскільки вона поверталася додому.
Я думала, що поїду на чотири-п’ять років, але грошей завжди не вистачало. Діти росли, готувалися до вступу до університетів, брали репетиторів. Майже всю зарплату я надсилала батькам. Пізніше почала збирати дітям на житло.
Мій син Олег виріс, здобув освіту і навіть відкрив свій бізнес. Потім одружився, і я подарувала йому гарну двокімнатну квартиру.
Дочка мешкала з моїми батьками. Вона завжди була іншою – не хотіла вчитися, її відрахували з університету. Вона повернулася до батьків та жила на мої гроші. Потім переїхала до якогось хлопця, але за рік вони розлучилися.
Єдиною радістю було те, що в Олега народилися діти. Я дуже хотіла приїхати до них, але син постійно відмовляв.
– Що ти тут робитимеш? Занудьгуєш!
– Сидітиму з твоїми дітьми.
– У цьому немає потреби, моя Надя не працює.
Я відчувала, що нікому не треба. Якось приїхала на Великдень та застала жахливу картину. Олена привела додому нового парубка, який кричав на всіх. Мої батьки його боялися. Я відвідала Олега та його дітей, але він одразу дав зрозуміти, що не варто затримуватись. Після цього я знову поїхала до Італії.
Минуло кілька років, і мене звільнили. У розпачі я зателефонувала синові:
– Сину, мене більше не беруть на роботу в Італії, мені вже 72 роки! Я хочу повернутися додому, чи можу я пожити у тебе?
– Мамо, ти що? У нас двоє дітей, ми якраз плануємо поміняти квартиру на велику.
Я приїхала до батьків. Батька давно не стало, а мама, якій уже 90 років, не підводиться з ліжка. Вона в жахливому стані, і Олена зовсім не доглядає її, хоча вже давно переконала її переписати будинок на себе.
Мені дуже тяжко на душі, я не знаю, що робити. Зять щодня кричить на мене і вимагає, щоб я пішла. Невже я заслужила таку старість після всіх років, що допомагала дітям? Я вже думала про те, щоб разом з мамою поїхати до будинку для людей похилого віку, але не хочу. Я так шкодую, що надсилала всі гроші, не залишивши нічого для себе. У мене лише 3 тисячі євро на крайній випадок. Як мені бути? Невже я так і помру нікому не потрібна?