Я виховував свою дочку сам. Коли не стало моєї дружини, Аліні було лише 8 років. Я дав собі обіцянку присвятити своє життя тому, щоб виростити її гідною людиною. З того часу я жив тільки заради неї.
Аліна добре вчилася і завжди допомагала мені по дому. Пізніше вона вступила до університету на бюджетне місце. Навчання почало даватися їй складніше, але я її не лаяв – вона працювала і продовжувала підтримувати мене.
Згодом у її житті з’явився Віталій. Мені він відразу сподобався, і я дав свою згоду на їхнє весілля. Після цього все й почалося.
Після весілля діти залишилися жити зі мною, але я почав сильно дратувати Віталія. Майже кожен день у нас виникали конфлікти. У результаті зять запропонував продати мій будинок та купити їм квартиру у місті. Я погодився, але тільки за умови, що квартира буде оформлена на мене.
– Ви що, мені не довіряєте? – обурився Віталій.
– Просто не хочу залишитись на вулиці у старості, – відповів я.
Після цього діти через два дні з’їхали на орендовану квартиру, обзиваючи мене образливими словами.
Минув місяць. Донька жодного разу не зателефонувала та не заїхала в гості. А вчора я мав день народження – мені виповнилося 60 років. Я заздалегідь підготував будинок, приготував улюблені страви Аліни, надів найкраще, що маю, і сів чекати за столом. Я був певен, що вона з чоловіком неодмінно приїде привітати мене. Цілий день я дивився у вікно, сподіваючись їх побачити, але так і не дочекався. Увечері, не прибираючи зі столу, я ліг спати. Сльози наверталися на очі, коли я говорив з портретом дружини, і непомітно заснув.
Невже донька так образилася, що навіть не захотіла привітати мене телефоном? Чи з нею щось трапилося? Як ви вважаєте?