Я сиділа і вибирала купальники для майбутньої відпустки в Греції. Ми з чоловіком летимо на море за тиждень, а в мене не було пляжного одягу. У цей момент хтось наполегливо стукав у двері. Я не чекала на гостей, але вирішила відкрити.Переді мною стояла колишня дружина Андрія з трьома дітьми.
– Діти залишаться у вас до кінця літа! – Заявила вона.
– Що? Ти серйозно? – Не повірила я.
– Я відлітаю до Норвегії. Прямо зараз.
Я поглянула на двох хлопчиків і маленьку дівчинку трьох років — це були діти Андрія від першого шлюбу. Я знала, що Андрій має трьох дітей, тому він міг спокійно перетинати кордон. Але як Оля могла просто лишити їх на нас? Ні пояснень, ні виправдань.
Ми з Андрієм були разом уже два роки. Торік розписалися, коли він нарешті розповів першій дружині про мене. Хоча, швидше, вона сама дізналася і вигнала його. Чесно, я не розумію, як можна було вчинити так необачно, маючи трьох дітей.Не дивно, що Андрій почав їй зраджувати. Він привабливий, успішний чоловік. А вона перетворилася з красуні на звичайну, виснажену життям жінку. Я не розуміла, навіщо було народжувати третю дитину. Але Андрій пояснював:
– Ми хотіли дівчинку. І все йшло непогано, доки не розвалилося. Але тепер я вільний.
Цікаво, що раніше Андрій ніколи не приводив дітей до нас. Він брав їх на прогулянки, але завжди на нейтральній території. З самого початку я ясно дала зрозуміти, що не збираюся сидіти з чужими дітьми. Він запевняв, що це не знадобиться. І ось що вийшло. Я чекала на його повернення, щоб розібратися:
– Це якийсь розіграш?
– Ні, просто Оля познайомилася з кимось і хоче налагодити своє життя. Зрозумій, вона теж має право на особисте щастя. З трьома дітьми їй важко, а ми майже не брали їх до себе.
– Мене не турбують її проблеми. Ти обіцяв, що вони не житимуть з нами.
– Так вийшло. Я їхній батько. Не можу ж я вигнати їх на вулицю.
– Розбирайся з цим сам. Інакше я піду! У нас поїздку до Греції заброньовано, забув?
– Можемо поїхати разом.
Я грюкнула дверима і пішла. Коли повернулася, діти досі були у нас. Що мені тепер робити? Ми так не домовлялися. Всю ніч я проридала. Андрій намагався заспокоїти мене, говорячи, що вибору немає і треба змиритися. Він міг би відправити їх у табір чи до бабусі, але не хоче цього робити. Що ж робити далі? А раптом вона їх не забере?