7 років тому я переїхала до квартири бабусі та дідуся; перший рік я платила за квартиру, а потім лише за комунальні послуги. Бабуся недолюблювала мене з дитинства, але згодом наші стосунки покращали. Вона навіть не раз згадувала про те, щоб залишити квартиру моїй мамі чи мені. Моя мама, яка має двох дітей, свого часу допомогла моєму братові матеріально, завдяки чому він зміг знайти хорошу роботу. Я ж вклала багато сил у ремонт квартири,
зробивши її придатною для життя. Мене хвалили за мої старання, але завжди казали, що я це роблю для себе. Після смерті діда моя мама і мій брат погодилися повністю відмовитися від спадщини на користь бабусі. Однак дядько не став цього робити і навіть почав налаштовувати бабусю проти нас, звинувачуючи мене в непотрібному ремонті та у смерті діда. Але вся річ у тому, що колись я
була прописана у цій квартирі для відвідування дитячого садка. Відчувши розпач, я задумалася про те, щоби з’їхати. Але зрештою ми домовилися, що мама згодом викупить у дядька його частку. А я, розлучена й у декретній відпустці, застрягла на одному місці, і мені нікуди йти. Мої родичі зробили моє життя нещасним, користуючись моїм становищем. Я зневажаю цю квартиру і всю свою сім’ю, не в силах придушити образу.