Я відчував, що моя дружина навмисно віддаляється від мене після народження нашої дитини. Протягом 5 років наше життя повністю оберталося довкола сина. Коли він тільки-но з’явився, я розумів необхідність повної уваги до нього. Моя дружина проводила весь час у дитячій, і я ніколи не скаржився. Минав час, син ріс, але моя дружина продовжувала приділяти йому всю свою увагу. Колись вона відмовилася поставити в нашій кімнаті ліжечко, посилаючись на те, що турбується про мій сон, хоча я все одно прокидався, коли син плакав.
Незважаючи на мої спроби підтримати її, вона залишалася відстороненою. Коли дружина повернулася на віддалену роботу, а наш син не пішов до дитячого садка – вдома нічого не змінилося. Вона проводила з ним весь день, нехтуючи мною та нашими стосунками. Мені здавалося, що я живу з сусідкою та її дитиною. Я мало спілкувався зі своїм сином, зате виконував більшу частину роботи по дому. Я неодноразово питав дружину про нашу ситуацію, але вона наполягала, що це нормально.
Але ж мільйони людей примудряються поєднувати своє життя з дітьми. Тільки не моя дружина. Я багато разів просив її повернутися до нашої спальні, але вона чинила опір, стверджуючи, що нашому синові так буде комфортніше. Коли наш син досяг шкільного віку, вона, як і раніше, спала в його кімнаті, і я не бачив цьому кінця. Розчарований і змучений, я вирішив подати на розлучення, впевнений, що дружина навіть не помітить моєї відсутності.