Євген зайшов у квартиру і побачив, що його діти їдять котячий корм на підлозі на кухні, явно голодні. Його дружина Соня тим часом безтурботно спілкувалася з друзями по відеозв’язку у вітальні, оточена вином та фруктами. На запитання чоловіка, чому діти голодні, Соня випалила, що спеціально перестала їх годувати. Ситуація швидко загострилася і Соня нагадала Євгену, що його комфортний спосіб життя – заслуга її батька. Не бачачи виходу, чоловік вирішив піти разом із дітьми. У будинку матері на Євгена чекало нове розчарування. Мати, визнаючи вплив батька Соні, висловила стурбованість майбутнім свого сина. Вона порадила йому бути вдячним за розкіш, яку забезпечувала родина його дружини.
Євген, сумуючи за простим і щасливим сімейним життям, уже хотів подати на розлучення, але дізнався, що його брат з нареченою живуть у його кімнаті, а мати не в змозі піклуватися про дітей. Залишивши будинок матері з дітьми, Євген виявився один і не знав, що робити далі. У результаті він оселився в готельному номері і почав шукати орендовану квартиру. Гнівний дзвінок тестя підтвердив його звільнення з компанії. Тепер Євген щосили намагався знайти підходящу роботу, яка дозволила б йому дбати про дітей. Зрештою, він погодився на посаду прибиральника, ухваливши зміни з єдиною метою – забезпечити своїх дітей. За два роки діти виросли та адаптувалися до нового життя, забувши про недбайливу матір, яка переїхала за кордон і не виходила з ними на зв’язок. Однієї суворої зими Євген захворів, не в змозі дбати ні про дітей, ні про себе. Дітей забрала служба опіки, прийнявши його за алкоголіка.
Його знайшла непритомним на снігу сусідка Віка, яка працювала в дитячому будинку. Вона одразу помітила доброту Євгена та вирішила йому допомогти. Незабаром Віка влаштувала Євгена працювати двірником у дитячий будинок, де були його діти. Це дозволило йому бути ближче до них і в результаті призвело до їхнього возз’єднання. Відносини Євгена та Віки стрімко розвивалися. Незважаючи на те, що Віка не могла мати дітей, Євген зробив їй пропозицію, цінуючи її за кохання та підтримку. Через роки Євген став успішним програмістом, а Віку, дбайливу домогосподарку, діти дуже любили та називали “мамою”. Їхнє спільне життя показало, що іноді незнайомі люди можуть стати найближчою сім’єю, а з вірою та завзятістю можна подолати будь-які труднощі.