Мене звуть Світлана, я 40-річна мати п’ятьох дітей, яка мешкає в селі. Моєму старшому сину 20 років, він служить, а молодшому лише три роки. Незважаючи на розлучення, я досі живу з колишнім чоловіком, бо мені й дітям нема куди йти. Спочатку я намагалася жити окремо, але після року боротьби повернулася до будинку, яким ми з колишнім володіємо разом. Життя було стабільним, поки мій чоловік не завів роман. Він пішов від нас, коли молодшому було всього два місяці, і його життя
пішло по спіралі вниз – він не справлявся зі своїм транспортним бізнесом, почав пити і набрав боргів за рахунок кредитів, про що я дізналася пізніше. Він повернувся через півроку, але наш будинок перетворився на поле бою, де панували сварки та хаос. Не витримавши, я пішла від нього,
але обставини змусили мене повернутись під той самий дах. Зараз він тверезий, працює, але не робить жодного фінансового внеску на утримання дітей і продовжує принижувати та ображати мене. Я теж працюю, але половина моєї зарплати йде на його борги. Наші діти люблять його, а в нашому селі важко широко ділитися такими особистими проблемами. Я пишу сюди, щоб знайти пораду чи співчуття, тому що мені важко пережити ці лихоліття.