Вранці прокидаюсь дочка моя повнолітня збирає речі. Стою дивлюся, вона ще окрім речей у сумки техніку пхає. Ну я вирішила поцікавитись: -Дочка, а ти куди зібралася? -До Колі переїжджаю. -Дочка, а може для початку ти нас познайомиш? Батьки його прийдуть, ми теж познайомимося, дуже швидко ти зібралася. -Так, мам! Ось навіщо? Я його люблю, це найголовніше! І не лізь у моє життя, мені вже 18! Ну, доросла, значить, доросла, ոроблем немає. Її зустрів якийсь громила біля під’їзду, занурив у багажник наш телевізор, блендер та мультиварку, я була не проти, всім цим я не користуюсь давно.
З метою безпеки, я змінила замки у будинку. Не те, щоб я доньку назад не чекала. Я знала, що пташка колись полетить із клітки. Я навіть не знала, хто цей Коля, він може потім завалитися до мене в будинок за рештою. Ви мене, звичайно, можете засуджувати за те, що я відпустила дочку, але передчуття, що вона повернеться, не покидало мене. Зрештою, через тиждень, вона мені зателефонувала: -Мам, Ти мені за навчання коли гроші переведеш? -Дочка, ти вже доросла, сама думай, де брати гроші. У Колі попроси. Ой, ви б її чули, вона так обурювалася, не чекаючи моєї відповіді, вона вже поклала слухавку.
Через тиждень я повертаюся додому, сидить моя донька з сумками на сходах у під’їзді вся в сльօзax. -Мамо, я пішла від Колі. Виявилося, що цей Коля – здорове чօлօ, йому 28, він сидить на маминій шиї. З приходом моєї доньки в їхній будинок він не знав, що на нього звалюється і відповідальність за неї. Він одразу ж заявив, що платити за жодне навчання не збирається. А мати його виставила умову: або кидаєш це навчання і залишаєшся, або вчися, але йди. В результаті гօре моє лучкове повернулося додому, тільки без телевізора; мати Колі забрала його як плату за два тижні проживання.