Наші давні знайомі Мишко та Оля одружилися десь п’ять років тому. Вони ровесники, зараз їм обом по тридцять два роки. Пара дуже мріяла про дітей, але, на жаль, довгий час їм не виходило зачати дитину. І ось чотири роки тому їхня мрія збулася. У них народився здоровий та гарний хлопчик. І на честь цього вони закатали таке шикарне свято, що потім усе село це обговорювало. Напевно, більше Миші та Олі раділи лише їхні батьки, адже у них з’явився довгоочікуваний онук. Оля з радістю довіряла дитину своїм батькам. Вони часто відвідували хлопчика та багато допомагали їй з ним. А батьків Михайла вона до дитини близько не підпускала. Доходило до того, що вона не дозволяла їм брати його на руки.
Минав час, і хлопчику виповнився рік. Його день народження ми знову святкували всім селом. Погода була сонячна, і вони вирішили накрити столи на вулиці. Вони просто ломилися від великої кількості страв. Загалом, все було з розмахом, як вони люблять. Всі гості вже зібралися, і ми сідали за святковий стіл, як приїхали батьки Миші. Вони принесли такий гарний подарунок для свого онука. Це була велика машина, на якій дитина могла самостійно їздити — мрія для хлопчика такого віку. Батько Михайла потягнувся до онука, щоб узяти його на руки. І раптом Оля каже: — Вибачте, я хтось Вам дозволяв брати його на руки? — Що Вибач? Розгублено спитав чоловік.
— Прошу не чіпати дитину, у вас погана аура. Він був шокований таким хамством невістки. Розвернувся та пішов, а його дружина пішла за ним. За кілька хвилин вона повернулася, але вже без чоловіка. Він поїхав додому. А вся ця вистава була розіграна тому, що він не була справжнім батьком Михайла. Його мати вийшла заміж за цього чоловіка, коли йому було сім років. Вітчим вирощував його, як рідну дитину і ні в чому йому не відмовляв, але Мишко так і не зміг прийняти його. І він досі ревнує його до матері. У будь-якому випадку це було жахливе видовище і не варто було так чинити перед такими людьми. Я уявляю, як було прикро цьому чоловікові.