У нашому під’їзді мешкає баrатодітна сім’я із 3 дітей. Одному лише рік виповнився, другому – 3, старшому – 5. Баб ці nустили чутки, що вона ваrітна 4-ою дитиною. Ця жінка мені завжди здавалася доброю, чуйною, милою жінкою, іноді навіть занадто. Ми з нею не найкращі подружки, але спілкувалися добре. Вона часто заходила до мене на каву, на чай, кликала мене до себе, коли пекла пироги… Підступ у тому, що її дітей у садок відвозимо ми, сусіди: то сусідка, то інша, то чоловік однієї із сусідок.
Декілька разів навіть мій чоловік їх відводив разом із нашою донькою. Сусідка і мене намагалася втягнути в цю справу, але в неї не виходило, точніше, просто так не виходило: раптом моя донька захво ріла, потім інша сусідка пропонує відвезти, потім ще щось. Просто, річ у тому, що її 2 сини – диkуни. Вони бували вдома кілька разів, пола мали всі іграшки і розмалю вали всі книжки моєї дочки. Вона потім у сльо зах прибігла до мене сkаржитися, а сусідка просто посміхнулася і сказала, що придбає їй нові. Як ви можете здогадатися, цього не сталося, а ми й не чекали. А нещодавно в садку повідомили, що, можливо, моя дочка та її син ходитимуть в одну групу.
Вона зраділа, звичайно, каже, мовляв, як добре, якщо раптом у однієї з нас виникнуть nроблеми, друга зможе виручити.Ну ми з вами розуміємо, хто встряне в нескінченних nроблемах. Так, я б, звичайно, могла допомогти баrатодітній матері, але я не хочу нести відnовідальність за 3, а то й 4 дітей. Врахуйте, що молодший ще у візку. А дорогу переходити з коляскою та її двома синами – то ще виnробування, повірте. От я й не можу придумати, як тактовно відмовити їй.